Етика Середньовіччя західного християнства

ckrisМи живемо у ХХІ столітті. І для кожного з нас взаємопорозуміння, взаємоповага, братерство зовсім не дивина. Хоча, порівняно із минулими століттями, у деякій мірі, ми сприймаємо такі риси по – іншому. Ми – сучасники і дивимося на світ очима не ХІХ, не ХХ століття. Ми живемо у бурхливому світі. Світі комп»ютерів, роботів, колайдерів. Б»ємося над винаходами економії енергії. Шукаємо позаземних цивілізацій. Розгадуємо загадки розуму людського… Досліджуємо. Щось утверджуємо. Дещо заперечуємо. З чимось згоджуємося.

Ми, кидаючи іронічний погляд на історію, легко переступаємо через надію ближнього. Зараз, як і раніше, натягнута тонка нитка протиставлення між Заходом і Сходом України, Добром і Злом, Любов»ю і Ненавистю, Богом і ……
Давайте глибше поринемо в історію…
Роки далекого Середньовіччя…

Усе почалося із варварського завоювання Римської імперії V століття. І уже культура раннього середньовіччя опинилася в полоні церковно – феодальної ідеології, що поширилася на значну частину суспільства. Церква набрала могутності. І християнська теологія була невід»ємною частиною свідомості кожного з «елементів» суспільства – людини. З погляду середньовічної етичної позиції, центром християнського світобачення був Бог. Ним керувався світ. І та краса світу була нічим проти величності і мудрості Бога.

Саме в той період Захід і Схід розійшлися. Причиною були релігія та політика. Ці чинника послабили Захід. Усі чесноти концентрувалися на Богові. Гординя, зло по відношенню до Бога зводилися до гріховності людини. Гріховність розглядалася як падіння і забруднення душі.

Смерть являла собою розплату за гріховність людини. Смерть, як і потяг до свободи, прирівнювалися феномену. В цьому ж ховалася справжня істина співвідношення Людини – Бога.

У християнстві середньовіччя віра переважала над розумом. Християнство вимагало від суспільства не розумової доказовості, а віри,як елементу для подальшого орієнтування людини у суспільстві (світі). Істина виступала предметом віри. Тому логіка та розум загальмовували процес знаходження істини.

Яскравими представниками тогочасних християнських поглядів були Аврелій Августин, Августин Блаженний та Фома Аквінський.

Аврелій Августин був найпершим та найяскравішим представником ранньохристиянської думки як і філософії середньовіччя, так і етичної думки. Він був першим, хто знайшов теоретичне вирішення моральним проблемам. Саме завдяки ньому моральність здобула божественний статус.

Августин Блаженний у всіх своїх поглядах спирався на Бога. Тобто орієнтиром був Бог. Усе, що створював Бог, було добрим. Зла, як такого не було. Бо усе створив Бог і усе є добром. Тому людині потрібно любити тільки Бога. Це є одним із моральних завдань людини. Блаженний приймав авторитет церкви та приниження розуму. Пізніше опозиціонери спростовувати його думку, вважаючи, що людина, щоб повірити, має зрозуміти.

Новою сходинкою у середньовічних моральних уявленнях стала діяльність Фоми Аквінського. Фома наблизив етику до зрілої феодальної епохи. Аквінський на відміну від своїх попередників, що спиралися на погляди Платона (стоїцизм, неоплатонізм), знайшов своє підґрунтя у системі Арістотеля. Фома Аквінський створив зв»язок між моральною активністю та прагненням до блаженства людини. Він активізує роль розуму у моральній діяльності людини, хоча залишається прихильником залежності людини від Бога. Зауважує, що людський рівень свободи починається там, де активізується розум.

Беззаперечним було існування етики феодалів, тобто людей панівного класу. Ця етика знаходила своє відображення в ідеалах людей відповідного стану. Ця мораль відповідала моральному класу феодалів. На основі цих поглядів у моральному ідеалі формувалися одні з кращих військових чеснот таких як: вірність державі, національний інтерес, особистісний героїзм, мужність, презирство до смерті і т. д.

Не залишиться без уваги міська етика середньовіччя – етика ремісників та купців. Вона була антиподом моралі лицарського стану, а також виступала проти аскетизму церкви. Міська етика виробляє нову форму бачення шляхетності людини, яка полягає не у знатності предків, а у власних якостях. Приймають ощадливість, розсудливість і помірність.

Подальший розгляд і дослідження етичної проблеми середньовіччя зумовили занепад етичної думки. Що з»явилася у виді раціоналізованої критики, що відійшла від стандартів середньовічного етичного мислення.

Хочу зазначити, що етика вийшла на новий рівень. Розчинила у собі етичні уявлення християнського теологічного світогляду. Зробила наголошення на конкретно – особистісному визначенні моральності.

Наголошу, що саме в середньовіччі дістала продовження проблема особистості.

Відродження, що характеризувалося переходом до нового типу суспільства і культури, спиралося на специфіку поглядів середньовіччя, що продовжило становлення етики. Середньовіччя започаткувало нове перетворення індивідуальності, що відобразилася у практичній життєдіяльності людини, так і у її мисленні.

Відбулося звільнення етичного знання. Вихід його на новий етап формування і трансформації. З»явилося предметне уявлення про мораль, що забезпечило утворення нової етичної думки, яка заснувалася у Новому часі і надала можливість по – новому подивитися на людину і природу. Мораль з»єдналася із релігією, а етика (наука про мораль) — з теологією.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *