Можна вважати, що мораль бере свій початок із тих часів, коли розрізнені невеликі групи людей почали об’єднуватися в певні общини для більш успішного полювання, захисту від хижаків та інших людей.
Дослідники вважають, що спочатку це було винятково матріархальне суспільство. І вже тоді постало питання в регулюванні життя племені. Саме мораль стала тим механізмом соціальної регуляції, яка допомагала утримувати в злагоді всіх членів племені.
Роль моралі здійснювали такі собі синкретичні звичаї, норми, приписи, які виконували функцію цілісної регулятивної системи.
Мораль, розвиваючись разом із первісним суспільством, також поступово ускладнюється і обростає новими елементами. Вже за епохи патріархату ці елементи повністю регламентують и регулюють життя первісного суспільства, використовуючи для цього первісні вірування, які застосовували системи табу, міфологію, ритуали та обряди. З’являється також і усвідомлення необхідності праці для племені, готовність захищати свій рід, необхідність певних церемоніальних обрядів (вітання, прощання та ін.).
Також виникає система ініціацій, які мали стати знаковими в житті кожного члена племені (повноліття, одруження, перехід в своє житло тощо). Табу мали надзвичайно важливе значення, оскільки вони мали вагу законів, які було заборонено порушувати. Не можна забувати також і про виникнення норм, що мали на меті зміцнити авторитет чоловіка в патріархальному суспільстві.
Отже, можна стверджувати, що саме на цей період припадає зародження самосвідомості, яка стала основною причиною необхідності регламентації поведінки та покарань в разі порушення цих норм.
Йшов час, племена розростались та налагоджували зв’язки з іншими племенами. Згодом об’єднувались в союзи племен. Так з’являлись перші міста, а потім і держави. Такими державами можна назвати Стародавній Рим, Грецію, Спарту, Єгипет, тощо.
Людина поступово виходила із родових відносин. Потреба в постійному контакті з іншими людьми, які не були кровними родичами, висунула нові вимоги до моралі як до регулятора суспільних відносин. Вже недостатньо було неписаних звичаїв, традицій, табу.
Зародження в стародавніх країнах рабовласництва сприяло перетворенню суспільних відносин у контексті «господар-раб». Все це викликало нагальну потребу у лідерах, які б склали писані закони поведінки і, таким чином, відрегулювали відносини у суспільстві.
На мою думку, вартими уваги можна вважати закони таких діячів древності, як Лікург, Драконт, Солон.
Драконта прийнято вважати першим законодавцем Афін. Передумовою і причиною прийняття законів є запекла політична боротьба простих громадян та аристократів у 30-х рр. VII ст. до н. е., яка завершилася спробою державного перевороту. Стало зрозуміло, що соціальні відносини вимагають чіткого регулювання.
У 621 році до н.е. були записані перші закони, які ще дістали назву «драконової конституції». Особливістю цих законів можна вважати надмірну суворість покарань. Майже за всі злочини передбачалася смертна кара. Через це більшість греків вважали, що «Закони Драконта написані кров’ю».
Але, незважаючи на жорстокість і деяку примітивність, ці закони мали надзвичайно велике історичне значення. Вони були першими в Греції законами, які забороняли кровну помсту та встановлювали порядок майнових і суспільних відносин.
Важливим досягненням можна вважати відмежування навмисного і ненавмисного вбивства та різних мір покарання. В деякій мірі захищалися права раба, вбивство раба каралося нарівні з вільною людиною. Отже, можна сказати, що написання законів Драконтом є своєрідною перемогою над застарілими залишками елементів родової моралі та переходом на новий рівень моральних відносин.
Наступником тирана Драконта вважають Солона. Він увійшов в історію не лише як реформатор і законодавець, а й як поет, та один із «семи мудреців» древності. Прийнято вважати, що саме він заклав основи демократії Афін.
Солон частково зберіг закони Драконта, але в багатьох випадках відмінив смертну кару. Ціллю його політики було зняття напруження між аристократами и простими громадянами. Одним із найважливіших предметів його законів було саме збереження суспільної моралі.
Він ввів вікові обмеження на шлюб, безшлюб’я вважалося неприпустимим і розцінювалося як забуття культу предків, дозволялися шлюби між родичами. Такі шлюби розцінювалися як прояв поваги до звичаїв старини. Солон заборонив погано висловлюватися про померлих, зайві розкоші осуджувалися, подружня невірність розцінювалася як злочин, зґвалтування жінки вважалося злочином, проте вимагало лише штрафу. Він першим увів право заповіту.
Також було законодавчо виокремлено наступні види злочинів: державні злочини, злочини проти особистості, злочини проти родини та майнові злочини. За які існувала куди більша кількість покарань ніж при Драконті, проте вони були більш лояльні. Існували такі види покарань як страта, продаж у рабство, тілесні муки, позбавлення волі, штраф, конфіскація майна. Все це сприяло переходу моральних відносин на новий, значно вищий, рівень.
Останнім і, на мій погляд, найцікавішим є Лікург – легендарний законодавець Спарти. Саме його вважають творцем устрою цієї військової держави.
Я вважаю, що лише йому більш ніж 2000 років тому вдалося побудувати так званий «комунізм». Він розділив порівну всю землю між спартанцями, до грошей і багатства відносилися, як до речей, що псують спартанця. Моральним обов’язком чоловіка було бути справжнім воїном, жінки – народити справжнього воїна. Виправдовувалося вбивство дитини, якщо вона мала якісь каліцтва.
Було відсутнє саме поняття «перелюбство». Адже головним призначенням жінки було народжувати, і вона, маючи чоловіка, могла мати ще й коханця, від якого хотіла б завагітніти. Обов’язковими були вечері для спілкування, на яких збирались всі воїни, їли однакову, дещо скудну їжу з однакового посуду. Існувала заборона на заняття сільським господарством, для цього були раби.
Лікург домігся повної самоізоляції країни. Все зайве було витурене за межі Спарти. Залишилися лише воїни, раби та найнеобхідніші ремісники. З всіх мистецтв лише мистецтво війни вважалося достойним вивчення та музика, бо вона супроводжувала спартанця в походах. Починаючи з семирічного віку всіх хлопчиків забирали з сім’ї і найжорстокішими способами виховували в них особливий моральний кодекс воїна.
Все це породжувало в спартанському суспільстві величну і сувору мораль, яка повністю відрізнялася від грецької. Лікург всіма цими законами на досить довгий строк зробив Спарту могутньою державою с особливою моральною системою.
Драконт, Лікург та Солон, без сумніву, були видатними законодавцями прадавнього світу. Не дивлячись на те, що їх погляди і закони подекуди кардинально різнилися, об’єднує їх те, що вони стояли у витоків історичного законотворення.
Вони одними з перших переробили неписану первісну мораль у збірку законів, які регулювали моральні відносини та адаптували їх у суспільстві. Відголоски багатьох з цих законів не втратили своєї актуальності і в наш час.
