Моральна своєрідність традицій Китаю

confuciusКитай — країна гір, неосяжних річкових долин, країна древньої цивілізації та багатої філософської спадщини.

В стародавній культурі визнаними пророками Китаю були ті, хто вчили людей жити гідно, відповідно до норми, жити заради життя, а не заради порятунку чи блаженству на тому світі.

Традиційна китайська культура формувалася завдяки етиці, а не релігіїї. Культ Неба займав важливе значення в житті древніх китайців. Для китайців земний світ, в якому вони жили, був нижнім, і він мав протиставлення — небо — світ верхній. Небо, або Вище Начало вважалося праотцем народу, воно було главою родини китайців. Ототожненя з Небом, для китайських правителів, означало прийняття відповідальності на себе за весь Світ.

Обов’язки для китайців вважалися надзвичайно складними по відношенню до померлих. За життя син батьків повинен був підкорятися без заперечень їх волі, а після смерті батьків відмовитися від громадської діяльності та носити по ним траур три роки. Культ предків для китайців означало ні що інше, як продовження кровноспоріднених зв’язків за труною. Впевненість в мирі і рятунок від небезпечних змін, несло обожнювання предків і древніх царів.

У китайців були встановлені правила суспільного і культурного етикету, які допомагали людям: виростити хороший урожай, відчувати себе впевнено в своїй хаті, але для цього необхідно було обов’язково здійснювати всі правила. Китайці намагалися не замислюватися про потойбічні речі і обмежувалися головними принципами — боятися волі Неба і почитати духів померлих. Тому головною особливістю китайської культури є її нерелігійність, а етичність.

Звернемо увагу на особливе ставлення культури Китаю до природи. У Китаї культура була дуже довірлива до світу природи, чого не скажеш про світ. У кожному явищі природи відбивається багатство всієї природи, її мудрість.

Світу властива внутрішня гармонія, досконалість, і його не треба перероблювати, перетворювати. З цього можна зробити висновок, що людям необхідно самоусунутися, взяти приклад з природи і не заважати їй здійсненню гармонії. Таким чином, релігійно-етична традиція закликає жити в злагоді з природою, вона не орієнтована на діяльне ставлення до світу.

Більш деталізовано ці ідеї розвивалися в даосизмі і конфуціанстві. Засновником конфуціанства був давньокитайський філософ (Кун — цзи — учитель Кун) — найвідоміший китайський мислитель. Конфуцій (551-479 рр. до н. е.) незначне місце в його світогляді займали питання з віри. Конфуція завжди турбували непорядки в країні. Він казав, що страждання людей виникає від того, що в країні панує хаос.

Щоб позбутися від хаосу, потрібно повернутися до звичаїв і порядків наших пращурів. Повертатися до звичаїв і порядків треба свідомо:людина повинна вимогливо відноситися до самого себе, дотримуватися правил і канонів.

Для Конфуція головне знайти шляхи до процвітання суспільства, він мріяв про суспільство, в якому буде передбачено все до дрібниць. Він вважав: людині варто навчитися дотримуватися правил гуманності та етикету. Гуманність та етикет зміцнять сім’ю : це створить мир в державі, а держава, в якій все благополучно, надасть людині щасливе і безтурботне життя. Він сподівався на ефективність моральної проповіді, вірив у те, що людина більш східна до добра, ніж до зла. Лао-Цзи займався проповідуванням принципу не діяння і первісної простоти, тоді як Конфуцій наполягав на активному втручанні в хід подій. На його думку, народ,не можна залишати на призволяще.

Гармонія повинна панувати у житті суспільства, також між природністю та законами. Усі люди повинні вести себе в суспільстві суворо, відповідно до становища у даний час. Погано, коли у правителя лише ім’я государ, а в житті – нероба. Конфуцій був упевнений,що процвітання держави лише тоді можливо, коли государ буває тільки государем,батько-батьком,син-сином,підданий – підданим. І тому, слід, щоб держава відповідала своїй назві, там повинно бути,щоб усього хватало: їжі, війська, і народ — небайдужим .

Порядок в державі встановиться лише тоді, коли кожна людина буде досконально знати свої обов’язки, буде самовдосконалюватися, оволодівати собою і наводити порядок у власній душі, заради того, щоб бути гідним членом суспільства.

Отже, конфуціанство прагнуло до того, щоб поєднати державність і людяність. Як ми знаємо одна з найбільших світових релігій,є конфуціанство, воно є предметом дослідження сучасних політологів, теологів, філософів, мистецтвознавців усього світу.

Лао- цзи був засновником даосизму – це напрям, першої в Китаї ,матеріалістичної філософії. Для даосів вся людська діяльність — безплідна і безглузда суєта. Вони вірили що, людей не потрібно просвіщати, обтяжувати,їх треба надати самим собі і щоб вони віддалися течії природного ходу речей. Сама природа приведе їх до благоденства і блаженства. Народу, що шанували древніх царів, Лао-Цзи оголосив, що їхні закони недосконалі. Людям, клопочущим про земне благополуччя, він пропонував залишити всі турботи і цілком покластися на природність. Лао-Цзи міркував, що людина жити повинна в усамітненні і не прагнути до слави. Даосистами критикувалися релігійні погляди, зокрема,що Бог створив світ. Життя людей та природи підкоряється не волі богам, а законам «Дао».

«Дао»— це поняття старокитайської філософії,яке означає:в теорії пізнання — закономірності природи, в етиці — етична норма,життєвий шлях людини. Послідовники даосизму пропагували вчення «дао» і на сфері суспільних явищ. Вони підтверджували, що правителі, порушуючи закон «дао», приносять нещастя в життя народу.

Представники даосизму обмежувалися в тім, що вони не розуміли того, чому люди спирались на пізнане, щоб змінити природу у суспільство в потрібному ії напрямку, люди можуть і зобов’язані пізнавати сутність навколишнього світу, його «дао». Даосисти становили діяльність кожної людини тільки до пізнання «дао» як сутність наколишнього світу. Вони помилково вважали, що неодмінно зазнає невдачі тільки той, хто втручається у природні події, хто прагне упідлеглити їх своїм інтересам. Буддизм виник в Індії в VI в. до н.е., та поширився в Китаї вже на рубежі нашої ери. Як зазначав буддизм, життя – це ланцюг нескінченних перероджень,яке при цьому залишається злом і стражданням.

Буддисти вважали, що дух вічний, матерія має начало та кінець, матеріальний світ існує сам по собі, це лише прояви містичного духа. І вихід з цього буддисти вважали,що в пасивності, у відмові радощів в житті, уникнення від всіх бажань, які призводять до страждань Багато спільного мають релігійні системи Китаю:їм притаманна слухняність,шанування та поважання старших людей,ідея «недіяння»- пасивне ставлення до дійсності. Ідеї буддизму визначали психологію народу та спосіб життя Китаю.

Буддизм в Китаї не витіснив традиційні китайські вчення — конфуціанство і даосизм, а склав єдину схему «трьох релігій» (сань цзяо), в якому кожне вчення як би доповнювало два інших. Переважна більшість віруючих і донині виконують обряди всіх трьох релігій.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *