Хто такий психолог? Іншими словами – це “лікар для душі”. Але не можна плутати його з лікарем в сфері медицини, де як кажуть “ те що лікар прописав” те і робимо.

Тут справа виглядає зовсім інакше. Психолог з тикається з таким поняттям як “особистість!”
Особистість – це величезний абстрактний світ, зі своїми принципами і закономірностями які формують наше “Я” в реальному світі.

Ми можемо бути схожі фізично один на одного, можемо мати одну культуру, менталітет, ми можемо бути навіть одно яйцевими близнюками…… Але є одне, те що нас розрізняє і не дає бути схожими один на одного – це наша “особистість”.

Саме загадки нашої особистості сформували таке науково-дослідницьке направлення як “Психологія”. Проходячи етапи свого розвитку ця наука виявила такі залізні закономірності як — те, що одному буде добре, то другому це буде погано. Матеріалісти шукають цьому причину в нашій підсвідомості, ідеалісти шукають в духовному. Але ті і інші згодні в одному – до кожної особистості має бути індивідуальний підхід.

Особистість – це світ, де “Я” — це лідер, де культура, виховання, принципи і таке інше., формують стереотипи бачення на навколишній світ.

Робота психолога полягає в тому, що спочатку він вивчає особистість (пацієнта), його внутрішній світ, знаходить причини проблеми, і останній етап — викорінення того елементу із світу особистості, який заважає подальшому рівномірному розвитку особистості. Причому особистість повинна сама його викорінити, а не під впливом психолога.
Психолог повинен виступати у ролі коректора а не у ролі диктатора. Це дуже важливо.

Важливість полягає в тому, що ми є – соціум, тобто зіткнення світів особистостей, зіткнення ідей., інтересів ,цінностей, і т.і., що в свою чергу призводить до конфліктів, а конфлікт — породжує прогрес, тобто рух (ріст або падіння особистості).

Це є демократичний шлях розвитку, де проявляється толерантність психолога, тобто прийняття чужого світу як належне, але при цьому не зраджувати своїм принципам, уставам, цінностям.

Бути психологом – це означає бути готовим зустріти особистість будь якого характеру і темпераменту з чужим для нього світом, світом в якому є проблема, і який би той світ не був йому чужд і неприємний він повинен прийняти його і працювати з ним. Так, психолог, зі своєї професіональної точки зору (вміння бачити проблему від третього лиця), одразу бачить в чому заключається проблема та які шляхи є для її вирішення, але ні в якому разі не повинен давати їх пацієнту в готовому вигляді так як автоматично візьме відповідальність за подальший розвиток особистості пацієнта на себе., тобто, давати готову відповідь без вирішування важкого зрівняння.

Психолог повинен дати право вирішення цього зрівняння особистості пацієнта під його пильним керівництвом, щоб породити унікальне рішення проблеми в індивідуальному світі особистості, що посприяє відпрацюванню і укріпленню стратегічно важливих принципів і установок в подальшому рішенні подібних проблем.

Яскравий приклад толерантності ми можемо відчути від свого товариша, батьків ,тобто дуже близьких людей особистості. Саме підтримка близькими є дуже важлива у таку хвилину ,коли виникають проблеми у структурі особистості. В якоїсь мірі кожна особистість є психологом як для себе так і для інших. Згадаймо ситуації з дитинства, коли ми потрапляли у халепу, як важливо для нас було отримати підтримку, як швидко ця підтримка налагоджує настрій, ми відчуваємо у таких ситуаціях довіру.

Теплі слова батьків або товариша розм’якшували у таких випадках той ком який з’являвся , відчуття тепла і того що комусь можна вимовитись і тебе почують. Це дуже схоже на принцип роботи двох радіостанцій, коли вони на одній частоті то добре себе чують , в інакших випадках контакту не буде . У роботі психолога довіра встановлюється на першому етапі роботи з пацієнтом, перший етап це знайомство і бесіда з пацієнтом.

Саме довіра є тим фундаментом що з’єднує психолога і пацієнта впродовж у сього часу їх роботи ( приклад з радіостанцією ). Тобто, психолог в деяких випадках має бути мамою папою , другом , товаришем і таке інше. А цього можливо досягти лише тоді , коли вмієш ставити себе на місце іншої особистості , вміти відчувати як вона відчуває , вміти розуміти Ії світ, бачити хто є та особистість в соціумі, вміти відімкнути свої принципи, тобто не бачити того чого не бачить особистість, побачити шляхи , цілі , мету особистості, зробити легку прогулянку по світу особистості .

Толерантність у культурі психолога стає його принциповою позицією на життєвому шляху. Не можливо роз’єднувати такі поняття як толерантність і психологія. Це дві суті які доповнюють одна одну. Це все одно що , ти маєш бажання вивчати психіку особистості і прояви її закономірності, і надавати їй допомогу , як і те що ти маєш і вмієш використовувати методи і принципи культурного життя (виховання , допомога , довіра, ввічливість ,повага і таке інше ), високої моралі , вмієш поставити себе на місце іншої особи , тобто це є один із аспектів сенсу твого життя.

Інколи психологів називають світлими людьми, тобто несущі світло у площині духовного . Толерантність психолога це, на сам перед, є принципова позиція в структурі його життя . А також це є принципове правило поведінки під час проведення будь якого роду діяльності у своїй роботі ,будь то експеримент, дослідження, консультації , тренінги чі обробка діагностичних матеріалів. Коли особисте життя доповню професійну спрямованість, а вона в свою чергу доповнює особисте життя – то є яскрава особливість , яка формує поняття психолог.