Моральні перспективи майбутнього сучасної цивілізації

ethics-wayМета: Аналізувати проблеми морального розвитку суспільства, його суперечності, зумовлені руйнуванням устарілої і становленням нової моральної культури; проаналізувати можливі перспективи морального розвитку сучасного суспільства.

Актуальність дослідження проблем формування високої моральної свідомості та культури людства зумовлена потребами практики, перш за все, утвердженням українського народу як суб’єкта загального гуманістичного процесу розвитку людської цивілізації, носіїв високих загальнолюдських і національних моральних цінностей.

Слова «етика», «мораль» в наш час сприймаються неоднозначно. З однієї сторони, люди ніби розуміють, що без моралі не можна жити. З іншої — моральне в нашій свідомості легко набуває відчуття чогось нещирого, набридлого. А може ці докучливість і нещирість закладені ще у природі моралі? Порядна людина повинна зважати на поставлені їй вимоги моралі. Але, хіба ми можемо не помітити, як постійно святкує життєві успіхи саме той, що здатний через такі вимоги переступити?

Всі ми кожного дня бачимо, наскільки низько впала людська культура стосунків, наскільки змінився весь устрій нинішнього життя, коли страх колишніх репресій більше над людьми не тяжіє. Хтось здатен на все, щоб нажитися за чийсь рахунок, хтось знаходить для себе втіху у дурному хвастанні фізичною силою та нахабством, хтось нудьгує за минулим, коли не потрібно було нічого вирішувати самому, — саме така, на великий жаль, нинішня реальність, потворність якої ніби демонструє важливість для людини і суспільства духовно змістовної, міцної системи моральностей.

Хоч на такому негативному досвіді безперервного наступу жорстокості й брутальності ми повинні впевнитися у тому, що не політичне чи економічне життя, не право, не елементарні ділові відносини людей не зможуть здобути нормального розвитку, поки для них є відсутньою мінімальна основа етики. Можна поглянути на нинішню культуру ще з іншої точки зору. За будь-яких умов, що складаються історично, людина завжди потребує вищих, ціннісних, незмінних орієнтирів, які б зміцнювали духовні сили, визначали діяльнісну направленість її життя.

Пріоритетного значення для людини Нового часу набуває цінність пізнання і діяльності; саме з своїми надбаннями в цих сферах така людина співвідносить сенс свого буття. Для людини романтизму найважливішими являються цінності внутрішньої нескінченності нового і таємного у всіх проявах її буття — цінності, які мають загалом естетичний характер.

Марксистська ідеологія сформувала свою систему цінностей сенсу життя. Така система цінностей пов’язується з ідеями соціальної боротьби, предметності людського буття, вона впродовж багатьох років визначала духовні обриси свідомості більшої частини населення тодішнього радянського союзу. Навіть охоче, без примусу люди вірили в справедливість по-марксистськи, у своїх вождів і визволення країни. Заради таких цінностей люди віддавали життя, ішли на неймовірні страждання й подвиги.

Коли ця система розпалася, цінності радянського марксизму зникли, залишивши багатьох людей у тяжкому стані духовної кризи, вони відчували своє життя прожитим даремно. Загострилася потреба в духовному оновленні, що найчастіше переходить у повернення до того, що вже існувало колись. Пошук таких цінностей веде одних до ідеології й філософії європейського гуманізму, других — до християнської віри або до іншої релігії, багатьох — до світу ідей, цінностей і традицій народного буття. Кожен з цих напрямів має свої здобутки.

Змінюється світ, змінюються люди, і можна легко переконатися в тому, що і найглибші богословські чи філософські твори відповідають все ж не на ті самі запитання, які найбільше хвилюють сучасне людство, за плечима якого — трагічні реалії теперішнього століття. Чого ж бракує для того, щоб надати духовному відродженню необоротного глибокого характеру? Насамперед — не вистачає нашого вміння бути самим собою.

Безперечно, людство переживає нелегкі часи. Саме найталановитіших сучасних людей скрутність моменту часто штовхає до того, щоб відступитися від себе і власного покликання, поринути у давнину, перекладаючи цим самим на когось тягар своєї відповідальності.

В цілому людство нині у своєму розвитку досягло того рівня, на якому такий розвиток вже не може залишатися безконтрольним і необмеженим, оскільки в цьому разі неминуча загибель і людства, і самого світу природи, завдяки якому це людство живе. Людина принципово має визначити своє становище в світі, і відповідно встановити заключні обмеження свого зростання, своєї практичної діяльності.

В залежності від рівня зростання виробничого потенціалу людства, удосконалення спроможності людини впливати на навколишнє буття і на умови власного існування все більш важливим стає моральне спрямування конкретних її дій. Тож якщо в минулому в культурі людини домінували пізнавальні, естетичні, релігійно-конфесійні, утилітарно-практичні цінності, то тепер настає момент, коли визначальними повинні стати етичні цінності, адже від цього буле залежати саме виживання цивілізації на землі. Повинно, але цього може і не трапитись — все залежить від нашого нинішнього вибору.

Отці християнської церкви учили, що різниця між людиною і янголом полягає в тому, що людина може вибрати добро, а може і зло. Чітко постаючи перед людьми, етична проблема за своєю суттю лишається насамперед проблемою конкретної особистості, чий вибір основою морального самовизначення людства, нації, суспільства. Як би інколи не спотворювалася роль моралі у суспільстві, важливим є розуміння того, що мораль реально не може бути способом приниження або пригнічення особи; не може людину робити рабом, позбавляти притаманної їй волі, тому що сама на ній ґрунтується.

Саме етика і мораль розпочинаються тоді, коли хто-небудь із нас ставить питання: чи є те, чого від мене вимагають, до чого закликають сумісним з гідністю людини, з її сумлінням, з її обов’язком, відповідальністю перед іншими? Якщо так — тоді кожен з нас зможе виконати те, що саме очікується від нього іншими. Якщо ні — морально-етичним буде не коритися оманливому ідеологічному примусу.

Авжеж, окрім свободи, мораль має й необхідність. Є такі речі, які порядна людина не може собі дозволити, і є те, що вона не робити не може, доки залишається собою. Кожен повинен виконувати свої обов’язки, протистояти жорстокості й нахабності , бути ввічливим, чуйним, навколо себе створювати атмосферу відкритості й приязні — якщо, звичайно, хочемо бути людьми і жити по-людськи, замість того, щоб жити в нескінченному пострадянському безладі.

І не треба думати, що мораль — це тільки безсилля в діяльності. Суворий досвід XX ст. разом із його війнами і таборами, диктатурами свідчить, що у найскрутніші часи саме стійкість моральних переконань допомагала людині вистояти і перемогти. Найбільш незламними, здатними вижити й подолати опір були саме ті, що могли своє існування підпорядкувати певним моральним засадам, обраним самостійно, без нав’язування. Ті, хто намагався лише зберегти себе, своє життя, — або переходили служити табірному начальству або гинули. А от ті, хто свідомо ставив обов’язок вище за життя — зберігали сили на боротьбу.

Проте, сфера моральності людини — це не лише проблеми свободи, відповідальності, обов’язку, це також неповторний і глибокий світ ідеалів, прагнень, переживань, невичерпної діалектики душі. Це вічні проблеми добра і зла, честі і гідності людини, сенсу життя, відношення до смерті, любові і співчуття, сорому і совісті.

Зробити прогноз розвитку моралі можливо проаналізувавши глобальні тенденції сучасності і їх перспективи. Вивченням цих проблем займається футурологія
.
Необхідні умови, що передують розвитку моралі — це гуманізація суспільного людського життя та всіх його сфер загалом, людських стосунків та їх ставлення до природи, подолання ними глобальних загроз.

Найбільш реальними з цих умов вважаються нехтування законів існування та розвитку природи, секретів буття особистості людини як системи, що самостимулюється, саморегулюється, саморозвивається. Історія розвитку людських цивілізацій показує, що їх занепади і піднесення знаходяться в органічному взаємозв’язку зі ступенем розвитку та станом самопочуття людини як особистості. Побутує думка про те, що духовно-емоційна життєва здатність людини як повноцінної особистості має потяг до зниження; падіння в розвитку народів та цивілізацій, які періодично повторюються, усе більше поглиблюються, а людина перетворюється в систему, яка стимулює своє ж самознищення.

Певним чином усвідомлюючи такі загрози, людство шукає засоби самозбереження, а то і піднесення духовно-емоційної життєдіяльності. Щоправда, більшість з них штучні, скоріше замінники життя, ніж саме життя. Це хобі, ігри та навіть мистецтво, яке не вимагає визнання змісту його творів як дійсність. До названих засобів відноситься і релігія, хоч віруючі й переконані у її та справжності та природності. Одні з таких засобів мають практичний ефект, піднімаючи на деякий час ступінь духовно-емоційної життєвої здатності людини, не призводячи до негативних результатів. Інші, перебуваючи покликаними дарувати насолоду та життєву енергію, руйнівно на неї діють (розпуста, алкоголізм, наркоманія тощо).

Широко відомим парадоксом є те, що пригнічена, обтяжена турботами, підневільна, нужденна людина знаходиться на певному рівні духовно-емоційної життєвої здатності, а немало вільних і заможних людей переживають нудьгу, депресію, або взагалі відмовляються жити. Людина, позбавлена волі, живе мрією бути вільною і мати благополуччя. Але, домігшись цього, вона нерідко починає переживати і відчувати абстрактність та примарність її мрій: досягнуті мрії, як виявляється пізніше, не задовольняють її, а така бажана свобода пригнічує.

Належність людини до навколишнього світу, буття більше й більше піддається випробуванням на міцність та надійність, з’їдається сумнівами, може навіть руйнуватися свідомість особистості, що зневірилась в існуванні сенсу її життя. Все це особливо відчувається у кризових ситуаціях. Тому обґрунтування свого сенсу життя повинно бути фундаментальним, а от аргументи на його ж користь — психологічно і логічно ґрунтовнішими, переконливішими, достовірнішими. Психологічна переконаність в існуванні сенсу життя людини не так залежить від ступеня її освіченості, як від життєвого досвіду людини, передусім, від реальної причетності до світу — існування коханої людини, улюбленого заняття, справи тощо). Але і це не завжди може гарантувати вдоволеність життям і собою. Наприклад, коли переживають крах ідеали, в які вірила, жила ними немала частина суспільства, всі різновиди життєдіяльності втрачають свій сенс.

Окрім того, жити можна змістовно і залишатися невдоволеним своїм життям. Через те, що сенс життя людини не є локалізованим, відкритим безпосереднім відчуттям та переживанням феноменом, який ніби «розчинений» у повсякденній життєдіяльності, і через це недоступний для прямого осягнення і справжніх форм відображення. Може, саме з огляду на це, людство, відчуваючи належний дискомфорт, інтуїтивно вдається до використання штучних образів, за допомогою яких вдавалося більш-менш адекватно переживати і відчувати сенс життя. Мова йде про такі образи, як художні і саме мистецтво взагалі.

Низький рівень художньої культури народу є причиною його несприйнятливості краси як найбільш адекватної форми вираження свого сенсу життя. Саме тому людина, що послуговується лише натуральними (нехудожніми, нештучними) образами, приречена до незадоволення життям, постійного переживання нудьги, яке погано впливає на моральну культуру цієї людини. Моральна досконалість її передбачає високий ступінь духовно-емоційної життєвої здатності, що залежить від естетичної культури та змістовності життя індивіда .

Більше ніякі досягнення не зможуть замінити недостатній ступінь духовно-емоційної життєвої здатності особистості. Чим більше людина знає, чим ширше зображення світу представлене в теоретичній сфері її свідомості, тим тяжче це зображення підлягає духовно-емоційному засвоєнню: чим ширший світ для людини, тим не комфортніше вона може почувати себе в ньому. Це відноситься і до незайманої животворної природи, і до природи, освоєної людьми з практично-утилітарною метою, що практично може лишатися відчуженою від людей як цілісних особистостей.

Зосереджуючись на таких проблемах, футурологія висуває такі засоби покращення духовно-емоційної життєвої здатності людини, її моральної культури :

— формування нових футурологічних ідей, ідеалів, концепцій. Із розвитком людства концепції, що існують, завжди піддаватимуть сумнівам і запереченням: релігійні — недооцінка життя у цьому світі, недостовірність логічна; нерелігійні — відсутність ідеї вічного життя, через те, що запропонований сенс життя недостатньо значущий, для того, щоб народитися і жити лише декілька десятків років;
— вдосконалення вже існуючих, психологічно переконливих способів трактування сенсу життя людини, яка має почуття, уявляє, радіє і страждає, є смертною та наївно вірить в безсмертя, а також створення нових засобів. Що стосується релігії — це вдосконалення процедур богослужінь, розвиток емоційності й образності проповідей; щодо нерелігійних концепцій — розвивається мистецтво, особливо високі його жанри, звеличується естетична культура людей;
— формування у кожної людини шанобливого ставлення до цінностей, насамперед, родини, родоводу, людства, нації, здатності осягти таємниці того «закодованого», завдяки якому людина може приєднатися до таких цінностей;
— відкриття у кожній людині її призначення, талантів, обдаровань, без реалізації чого життя буде мати обмежений сенс.

Моральний прогрес виявлятиметься у розширенні сфери застосування моралі, зростанні відповідності її найвищим цінностям життя та культури, постійному розширенні морального вибору людини, підвищенні авторитету. Щоправда, розширення можливостей для позитивного вибору пов’язується із можливостями зла, іншими словами, негативного вибору. Як настане час, що одна людина спроможна буде врятувати всю націю — це буде означати, що вона спроможна й знищити його.

Список використаних джерел
1. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. — 4-те вид.. — К.: Либідь, 2002.
2. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання , 2007.
3. Гусейнов А. А. История этических учений: [Електронний ресурс].
4. Етичні норми і цінності: проблема обгрунтування / Аболіна Т. Г., Єрмоленко
Т. М., Кисельова О. О., Малахов В. А., — К., 1997.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.