Гуманізація виховання, напрями та шляхи

uchen-teacherНа сам перед розглянемо поняття гуманізація виховання. Гуманізація виховання – це внесення в виховний процес головних засад: людинолюбства, співпереживання та урівноваження усіх її учасників.

Основним шляхом до внесення у виховний процес гуманізації, є самодисципліна педагога та його робота над собою.

Тобто, педагог не повинен, ні в якому разі, ставити себе, свої думки та знання вище дитячих. Адже одним із головних завдань, який повинен вихователь включити у свою роботу з дітьми — це рівність між вихованцем та вихователем. Як казав Сухомлинський: «Дитину потрібно ставити на рівні з дорослим, щоб вона усвідомлювала свою значущість і з малку вчилась до відповідальності».

А також вихователь повинен кожну вільну хвилину свого часу займатись самовихованням (читати книги, журнали, статті; пізнавати світ і вивчати його; розробляти нові та цікаві дітям: ігри, заняття та завдання; брати активну участь у розвитку педагогіки; ділитись своїми здобутками зі своїми колегами) та закладати у своє ставлення до дітей основні принципи гуманізму. У вихователя не повинно бути улюбленців, шаблонів, а особливо клейма. Кожна дитина для вихователя повинна бути особливим і найкращим світом добра, душевної краси та любові.

Існує п’ять основних напрямки, якими повинен керуватись педагог у забезпеченні гуманізації виховання:

1. Підтримувати процес створення особистості у кожному вихованці. Кожна дитина, є індивідом – незбагненним світом індивідуальних емоцій і переживань. Ні в якому разі дорослий не повинен закладати у свідомість дитини, власних поглядів на: цей світ, інших людей і саму дитину. Тому, що дитина ще не може дивитись на навколишній світ з власної точки зору, вона його бачить через суб’єктивне бачення дорослого в наслідок чого може сформуватись недійсне і неправдиве світобачення. Дитина повинна розвивати свою індивідуальність.

2. Допомагати дитині пізнати свій внутрішній світ. Вихователь повинен у перших же працях з дитиною помітити схильності, здібності та навички дитини і поступово розвивати їх та заохочувати дитину до саморозвитку у певній галузі. Кожна індивідуальність дитини повинна стати основним її напрямком розвитку у цьому житті.

3. У кожному виховному процесі вихователь повинен враховувати індивідуальність. Дорослий як я раніше зазначала не повинен підштовхувати дитину до свого світобачення. Кожна дитина особлива і її внутрішній світ повинен бути особливим і ні на що не схожим. А також вихователь повинен помічати фізичну і моральну індивідуальність кожного та підбирати ігри, вправи та завдання які посильні дітям. Виконання яких не викличе в неї надмірних труднощів.

4. Із усіх слабких сторін дитини робити її переваги. Ні в якому разі педагог не повинен вказувати дитині на її недоліки. Дитина бачить себе з характеристик дорослого і якщо дитині змалку вказувати на її негативні риси, то вона виросте невпевненою та неповноцінною особою, яка не зможе повністю реалізуватись в цьому світі через те, що все її існування заключатиметься в невдалих намаганнях розкрити себе.

5. Виховувати у дитині відповідальність за свої вчинки і вчинки друзів як колективу. Дитина найкраще сприймає дорослого коли він ставиться до неї як до рівного собі, тобто як з ровесником. Тоді дитина починає проявляти більший інтерес до сказаного, а також у неї розвиваються відчуття відповідальності і значущості. Вихованець повинен також відчувати себе як вагому частинку своєї групи, та розуміти, що від його вчинків залежить моральне та фізичне становище дитячого колективу.

В теперішніх виховних закладах майже відсутня гуманність. Вихователі давно перестали вбачати в дитині тендітну особистість і сприймають своїх вихованців як засіб маніпуляції. Пройшовши практику у дитячому садку я зробила для себе висновок, що вихователі зовсім не враховують індивідуальність кожної дитини, а керуються такими штампами як: малозабезпечена сім’я, конфлікт з батьками дитини, несхожість дитини на інших.

Вихователі помічаючи дитину з якимись особливостями наприклад: мрійливість, повільність, надмірна активність і так далі, відносять її до групи дітей відсторонених від інших, а також починають індивідуальність перетворювати у недолік. Після чого ця дитина стає педагогічно занедбаною і неготовою протистояти всім негативним чинникам дорослого світу.

Освітні заклади які готують студентів до професії вихователя повинні насамперед закласти принципи гуманності. А також не допускати до цієї професії людей які не люблять дітей і відчувають до них певну злобу. Якщо допустити таких студентів до процесу виховання, то всі їхні невдоволення вилиються на нестійку свідомість дітей.

Отже, гуманність виховання є одним з основних принци якими повинен керуватись у своїй діяльності кожен вихователь. Процес виховання для кожної дитини повинен бути цікавим і доступним, а це можливо тільки тоді, коли вона відчуває себе одним з основних ланок цього процесу. В вихованців повинні бути свої обов’язки і доручення в яких має враховуватись їхня індивідуальність. Це допоможе дитині у формуванні правильного і усвідомленого засвоєння виховного процесу.

Для вихователів діти насамперед повинні бути на рівні, щоб не одна дитина не відчувала себе обділеною увагою. Дотримуючись основних принципів та закономірностей гуманності вихователям вдасться виростити націю впевнених, обізнаних, світолюбивих та гідних громадян.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *