З давніх – давен люди цікавились питанням смерті і життя. Вони хотіли вічного життя,винайти еліксир безсмертя. Люди думали,що термін їхнього життя занадто короткий. Проходив час,але вони не переставали цього хотіти,хоча хтось уже і зневірився. Одні думали,що вічне життя – це найкраще,що може бути. Адже ти живеш,радієш життю і ніколи не думаєш про смерть. Інші – навпаки цього не хотіли,вони розуміли,що такого не буде і в природі все закономірно і правильно.
В кожному столітті були вчені, маги, алхіміки, які старалися знайти ліки вічному життю. Все це дійшло і до нашого двадцять першого століття. Зараз вчені не полишають ідеї винайти цей довгоочікуваний еліксир безсмертя. З кожним роком ці пошуки тривають. І кожного разу вони знаходять щось нове. Вчені хочуть,щоб нація жила і процвітала,населення було більшим. Одне вони знають точно,що наша звичайна вода впливає на тривалість життя людини. В нашому тілі знаходиться сімдесят відсотків води,і організму не байдуже,яку воду ми вживаємо.
Але це не той еліксир безсмертя, який так довго шукали. Були припущення, що завдяки сміху, гарному настрою, правильному харчуванню кордон смерті відступав. Люди раділи цьому, але це були тільки припущення. В наш час ми так багато отримуємо з навколишнього середовища радіоактивного опромінення, що про питання безсмертя можна забути. Люди самі винні в тому,що мають таке коротке життя. Ми відійшли від Божих заповідей,стали злими і жорстокими духовно, для такої людини безсмертя нічого хорошого не принесло б.
Адже розмовляти про нього можна довго, а ось жити таким життям це зовсім інше. Ніхто не жив так, і ніхто не знає, як вплинуло б це все на нашу психіку. Ми знаємо про існування смерті, і це прагнення постає чинником нашого життя. Люди знають і пам’ятають слова Гіппократа: «Єдина причина всіх хвороб – невідповідність між можливостями організму і вимогами, котрі висувають йому умови і спосіб життя». Люди з кожним роком самі доводять себе до кордону зі смертю: алкоголем, курінням та іншими шкідливими речовинами.
На мою думку такого еліксиру не існує. Це все казки, витвір людської фантазії. Адже Бог створив природу так, щоб в ній був певний кругообіг. Людина кінцева істота і вона винайшла два механізми: продовження себе в дітях та мистецтві. Весь той час, який нам був відведений перед обличчям смерті ми повинні максимально використати, не втратити жодної хвилини, секунди, щоб наповнити життя радісними емоціями, сенсом самого життя, тим життям яке нам дала мама, закласти в нього певний зміст. Кожне життя це певна піщинка до всієї маси, якщо одна людина помирає, то всі інші не помирають разом з нею, вони продовжують жити далі.
Від смерті не потрібно ховатися чи думати про той день, коли тебе не стане. Ти будеш жити стільки, скільки тобі було відведено. Колись все закінчиться, але ти сам не будеш знати ні дати, ні тих обставин під час яких все може статися. Дорога твого життя може виявитися легкою або важкою, довгою або короткою. Безсмертний же завжди буде стояти на місці. Чим довше ми будемо жити, тим самотніми будемо. Життя буде здаватися пустим і беззмістовним. Я вважаю, що і після смерті ми продовжуємо жити в наших рідних: дітях, внуках,правнуках. Для мене це і є еліксиром безсмертя.
