Смерть як можливість і необхідність

smertiСМЕРТЬ… Смерть — це поняття, яке стоїть поруч з такими незаперечними і вічними поняттями як життя, добро, зло… За звичайним уявленням вона є заключною ланкою в логічному ланцюжку народження, життя, смерть… Я невипадково поставила три крапки. Чому? Запитаєте Ви?

СМЕРТЬ. Одне це слово викликає у людей, м’яко кажучи, неприємні відчуття, несе негативний емоційний заряд. Звістка про чиюсь смерть приводить людину в стан шоку, заціпеніння, вводить у стан глибокого горя і страху. У свідомості звичайної людини смерть асоціюється і сприймається як безвихідь, кінець, за яким ніколи і нічого не буде.

Таким є фізіологічний аспект буття кожного з нас. Смерть – це припинення життєдіяльності організму, його загибель. Довгі роки для покоління наших дідів і прадідів цей аспект залишався домінуючим в їх сприйнятті життя і усвідомленні поняття смерті. І тим страшніше людям було вступати в етап старості, який неминуче закінчується цією подією.

Такими є наслідки впливу атеїзму на свідомість людей. Такими є наслідки духовної бідності, духовного, якщо можна так сказати, нерозвитку, застою особистості. І тут ми переходимо до наступного духовного аспекту понять «життя» та «смерть». Тому можемо поговорити про таке непросте поняття як «душа». Саме до духовного, хоча можна було б сказати, і до релігійного. Для мене духовність і релігійність не зовсім одне й те саме. Релігійних діячів називають духовенством.

Проте я не погоджуся, що всі віруючі люди є глибокими, духовно розвиненими людьми. Трапляється, що саме за допомогою формального виконання церковних канонів і обрядів, людина заповнює свою духовну і душевну порожнечу. Згідно релігійним тлумаченням, смерть є загибеллю плоті, тіла, відділення душі від тіла. Релігія відкриває нам двері в безсмертя, безсмертя душі. Так що ж? Можемо радіти? З цієї точки зору ми безсмертні… Давайте трохи поміркуємо. Ми любимо вирушати в подорожі, спостерігати за чимось цікавим, дізнаватися щось нове. Якщо ставитися до цього з точки зору фізики, то наша подорож — це просто переміщення з початкової точки А в кінцеву точку Б.
Якщо застосувати алегорію, то наше тіло — це автобус, який пересувається з одного пункту в інший. Пасажири автобуса — це наші думки, почуття, відчуття, переживання, емоції, враження від подорожі… Неважливо, яку відстань подолає наш автобус в подорож під назвою життя. Важливо, якими пасажирами він буде наповнений. Простіше кажучи, душа повинна наповнюватися, розвиватися. В цьому, на мою думку, полягає сенс буття, сенс життя.

Отже, з філософської точки зору, життя — це є процес розвитку душі, її дорослішання, якщо можна так сказати, її виходу на новий, більш високий рівень. В цьому сенсі, особисто мені, близька філософія іудаїзму. З цієї точки зору, стає зрозумілим поняття «реінкарнація». Тоді кожне народження нової людини – це новий «шанс» для душі, продовження її життя.

Виходить, що фізичну смерть людини, в принципі, можна розглядати як справу випадку. Процес закономірний і неминучий, залежний від реальних, буттєвих обставин, якщо можна так сказати. Втім як і народження цієї самої людини. І на мою думку, слід більше замислюватися не над фізичним поняттям «смерть», а над тим, як ми живемо і проживаємо своє життя, чи присутнє в ньому духовне начало, і з чим приходимо в пункт Б нашої життєвої подорожі. Адже трапляється, що людина починає духовно вмирати, коли очевидних передумов для його фізичної смерті ще зовсім не спостерігається.

Духовно не розвиваючись, не переборюючи самого себе в духовному плані, особистість поступово деградує. Існує вираз: «У здоровому тілі – здоровий дух». Мені здається, точніше буде, якщо поміняти місцями ці два поняття. Духовно розвинена людина – людина, що живе з гармонією в душі, в єдності з природою і світом, по іншому сприймає і факт фізичної смерті. Вона не вираховує своє життя календарними датами і не ворожить скільки років проживе на цій землі, вона зосереджена на самому процесі життя. Така людина намагається наповнити змістом своє життя, принести в цей світ щось добре, світле, залишити за собою слід, слід свідомий, а не руйнівний, тим самим виконуючи своє призначення, вирішуючи своє кармічне завдання — перебуваючи в земній тимчасовій оболонці, звести свою безсмертну душу на більш високий рівень розвитку, наблизитися до досконалості.

Розглянемо ще один аспект. Ми часто говоримо: скільки долею призначимо, стільки і проживимо. Ми точно знаємо дату свого дня народження, але дата фізичної смерті нам невідома. Да, і з духовної точки зору, це не настільки важливо. Ми розуміємо, що духовне дорослішання і людська мудрість не завжди залежать від його фізіологічного віку. Іноді людина, ледь досягнув середніх років, приносить у цей світ і залишає після себе куди більше вагомий слід, ніж багато представників людства, які дожили до глибокої старості. Прикладом тому служать багато представників літератури, мистецтва. Пам’ять про них живе віками. Так що ж тоді стається, коли людина зважується на такий жахливий крок, як самогубство?

Я не раз чула думку людей, які вважають, що на такий крок можуть наважитися лише сильні духом люди. Люди, які беруть владу над життям у свої руки і вважають, що мають право розпоряджатися нею по своїй волі, не покладаючись на Божу волю чи просто на долю. Я вважаю абсолютно інакше, розцінюю це як легкодухість, небажання і неготовність людини розвиватися, переборювати самого себе. Мені здається, що страждання, від яких людина хоче втекти, покінчивши з собою, при правильному розумінні можуть навпаки зміцнити дух людини, зробити його гуманнішим, змушують глибше поглянути на сам сенс буття. Позбавляючи себе життя, людина порушує логічний порядок всього, що відбувається в цьому світі, по суті справи, робить злочин проти своєї душі, позбавляючи її можливості наблизитися до досконалості.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *