Метою даної роботи є: донести до вчителя важливість дружніх відносин «вчитель — педагогічний колектив». Навчити вчителя розставляти акценти у відносинах з учнями. Пояснити педагогу важливість саморозвитку та самоосвіти дитини. Проінформувати педагога про вміння бачити в дитині особистість, індивідуальність.
Актуальність теми полягає у вивченні взаємовідносин в педагогічному колективі. Для кожного окремого колективу потрібно вміти встановлювати свої рамки та пріоритети. Кожному вчителю потрібно навчитися розставляти акценти на відносинах з дітьми, розвивати в дітей любов до навчання, вміти бачити в дитині особистість.
Головним об’єктом відносин у педагогічному колективі є вчитель. Він є основним чинником в навчально-виховній праці, яка має велике значення між стосунками учнів і викладачів.
Основою педагогічної етики є моральні відносини, вони засновані на:
Зв’язок відкритого одностороннього типу;
Багатосторонні зв’язки.
Одним із важливих чинників педагогічного колективу є певний його образ, який називають морально-педагогічний, цей образ безпосередньо і опосередковано діє на вихованців, через певного педагога.
Педагогічний колектив — це суть самої школи, все ціле, що об’єднане з педагогічними загальними завданнями, які схожі між собою за віком, інтересами, педагогічними поглядами, інтелектом. Школа це як вогнище вихованості і освіченості, сила моральної та ідейної дії впливу старших учнів на підростаюче покоління. Осердям педагогічного колективу є єдність самих етичних цінностей, інтелектуального багатства, ну і також авторитету самого старшого покоління. Ця роль в єдності є вирішальною і належить моральним відносинам між педагогами в колективі, і між колективом учнів, і педагогічним колективом.
Особливість педагогічної діяльності, яка визначається в етиці педагогічного колективу є тривалість і наступність праці, це потрібно для того, щоб виховати дитину. Крім цих особливостей потрібно ще й без кінця сіяти і без кінця пожинати плоди, адже пожинаючи плоди, ми і сіємо, а сіючи, пожинаємо їх. Це є одною із головних засад етики відносин у педагогічному колективі. Деякі норми відносин псуються у колективі через те, що іноді вимушений він займатися ліквідацією, угрупуванням відставання, а ніж планомірною, нормальною роботою, щоб учні мали високі знання.
Можна сказати, що із важливих джерел педагогічної етики педагогічного колективу є стійке переконання кожного вчителя в тому, щоб працювати над вихованням людини потрібно насамперед думати.
Основним предметом етичних роздумів в педагогічному колективі є питання шкільного життя, яким саме повинна бути кожна особистість , з чим вчителі мають приходити в свій колектив, щоб школа мала реальну виховну силу. Кожний колектив повинен бути твердо переконаний, щоб створення педагогічної етики це є передусім їхнє самовиховання. Безперервний, постійний самоаналіз, вміння вдосконалювати свою мудрість у вихованні, це є сенс злагоди у відносинах в педагогічному колективі.
Ще одна особливість в становленні етики в педагогічному колективі, яка полягає в тому, що до самого виховання причетні не тільки вчителі, учні та школа, а людина, яка піддається цим впливам і має безліч найрізноманітніших дотиків. У педагогічному колективі взаємовідносини ґрунтуються на розумінні особливостей виховання, навчання і самовиховання в єдності, щоб взаємовідносини в педагогічному колективі були створенні на чесності, відповідальності, почутті обов’язку, гідності потрібно подбати перш за все, щоб усі вчителі мали одну думку в поглядах на дитину. Також в педагогічному колективі головною і найважливішою нормою відносин є вірність переконання. Життєрадісні, оптимістичні відносини у вчителів складається на ґрунті дитячої радості, дитячого щастя, творцями яких є сам педагогічний колектив.
Законом із життя вчительського колективу є істина, в якій має бути дух обов’язку, працьовитості, тобто повинності, що панує в навчальному закладі, вимагає вимогливості як індивідуальну рису етики кожного педагога і взаєморозуміння в колективі. Вимогливість як до себе і як до інших, це є дитина працьовитості та обов’язку.
Суттю особистості педагога є віра в людину, яка пропонує щоденні взаємовідносини в колективі за будь якої умови, вчителі щоденно заглиблюються у складнощі вихованця, його внутрішнього світу, осягають найважливішу людську і педагогічну мудрість уміння відчути і зрозуміти людину. Для того, щоб повірити в людину і співпадати думками в цій вірі, потрібно знати її. Дійсна віра в людину і реальна доброта основана важкою працею, великим напруженням сил, це напруження полягає в тому, що педагоги прагнуть глибше пізнати того, кого виховують.
Показниками позитивної соціально-психологічного стану у педагогічному колективі є:
Організованість та згуртованість. Це значить, що успіх діяльності школи повинен забезпечувати колектив однодумців, у якому поважати творчі здібності, інтереси, характер.
Єдність неофіційної сфер спілкування та офіційної. Якщо ця ступень буде вища, то це краще та ефективніше впливатиме на педагогічні досягнення в цілях.
Чудовий настрій у колективі. Це залежить від сімейної злагоди, самопочуття, результатів своєї роботи і від зовнішніх умов. Стан колективної опіки в педагогічному колективі, підтримки та взаємоповаги.
Міжособистісними стосунками в педагогічному колективі, містять широкий діапазон явищ, що класифікуються з такими компонентами, а саме як розуміння й сприйняття людьми одне одного; поведінка та взаємовплив; міжособистісна привабливість. В групових формах взаємодії людей та їхні стосунки поділяють на особистісні, і ділові, а також директивні, ліберальні й колегіальні, вони повинні залежати від побудованих особливостей організації; безпосередні, це коли дві людини спілкують обличчям до обличчя, або опосередковані засоби комунікації ( телеграф, телебачення, радіо); емоційні та неопосередковані згуртованою діяльністю; міжособистісні цілі й змістом згуртованої діяльності; товариські стосунки; відносини залежності і взаємовідповідальності.
Міжособистісні конфлікти у педагогічному колективі
Найчастіше конфлікти в педагогічних колективах виникає під час порушення культурних, морально-етичних норм життя та інших норм.
Міжособистісний конфлікт — це ситуація між людьми, за яких вони мають дотримуватися несумісних норм та цінностей, вони намагаються реалізувати це у конкурентній боротьбі.
У спілкуванні розрізняють такі групи міжособистісних конфліктів:
конфлікти, які досягненні в цілях трудової діяльності;
конфлікти, які в досягнених особистих цілях;
конфлікти, які спричинені протидією людей соціальним нормам.
Педагогічні відносини є соціальним явищем і інтегрованим феноменом, який вміщує психологічні та філософські знання. у філософії вивчають соціальний, та об’єктивний аспект феномена, а у психології — суб’єктивний. педагогіка комплексна наука і вона об’єднує їх, і досліджує відносини двох суб’єктів на економічному, національно-культурному тлі.
Взаємовідносини між вчителями як членами працьовитого колективу, вихователів, між педагогами з одної сторони стають вихованцями, а з іншої сторони вони стають царством працьовитості, вимогливості та обов’язку лише за однієї умови, якщо працьовитість проникає в думки педагога, в його творчі та інтелектуальні інтереси.
Взаємовідносини вчителя з учнями
Вчитель та учень є одним із розгорнутих відношень в навчальному процесі. Тут встановлюється різні механізми виховання та передавання творчих здібностей, перетворюючого та пізнавального досвіду діяння. Вчитель — це розкрита, жива скарбниця винахідництва, думки, професіоналізму, оригінальний досвід вчителя та високий фах, це є першою умовою контактів з учнями. Головною метою учнів є, засвоєння перетворюючих образів та пізнавальних актів творіння вчителя, стати успішним, продуктивним та оригінальним. Головним завданням вчителя — є навчити учнів самостійно сприймати і вирішувати свої проблеми.
Відносини між учнем та вчителем повинні бути дружніми та не варто забувати про авторитет вчителя перед учнем.
Щоб знайти індивідуальний підхід до кожної дитини потрібний хист, та нажаль, не кожний вчитель ним володіє. Діти дуже емоційно сприймають увагу вчителя, і тому із перших днів ясно — хто для вчителя потрапляє до лав улюбленців, а хто так і залишається сірою масою. Це добре, якщо вчитель дозволяє задавати запитання під час уроку, терпляче відповідає на них, допомагає дітям.
Дитина запам’ятовує вчителя як позитивного персонажа, тому не боїться відповідати на уроці та бути активною на перерві. Але, у вчителів також буває поганий настрій. Існує, що вчитель тільки відповів на питання, чи звернувся до дитини з невластивою йому інтонацією, а дитину це розгубило, оскільки така інтонація видалась їй грубою.
Головне у роботі вчителя — встановити довірливі і шанобливі відносини з учнем. Це дає можливість передавати знання у спілкуванні. Для вчителя важливі не тільки теоретичні знання, а й вміння побачити в дитині особистість, індивідуальність, щось, що властиве лише цій дитині та сприяти розвитку його здібностей, уваги, творчості, знань, умінь, навичок. Вчити навчатися самому. Викладачі усіх предметів, і насамперед соціології, мають дати учням основні поняття і судження, а учні уже самостійно розвиватися в тому або іншому напрямі. У цьому дітям допоможе робота над собою, саморозвиток.
Вивчаючи, досліджуючи людину, педагоги навчаються, виробляти в своєму колективі найбільш важливе переконання, що визначає етику їхніх взаємовідносин. В своїх вихованцях вчителі бачать віддзеркалення свого розуму, допитливості, любові до науки, прагнення до знань. Педагоги переконуються, що учень може стати вихованцем тільки тоді, коли для зразку в нього є певна особистість, яка є його натхненником, захопленням і просто ідеальна. Педагогічний колектив цінить переконання, що виникало протягом десяти років про мудрість виховання. Якщо немає цієї віри, то і немає виховання.
Педагогічна праця з першого погляду здається нудною та одноманітною, але це є не так. Радість і творчість праці, знаходиться у постійному пізнанні, відкритті, осягненні, у захопленні перед усім новому й новими людськими таємницями, які ніколи не закриваються перед душею людства.
Щоб завжди радіти, відкривати, захоплюватися, потрібно жити не покидаючи думок про вірну, вічну працю.
Список використаної літератури:
Михайлов З. Соціологічні проблеми розвиненого соціалізму. – М., 1985 р.
Писаренко И. Я., Писаренко В.І. Педагогічна етика. – Мінськ, 1986 р.
Блюмкін В.А. Світ моральних цінностей. – М., 1981 р.
