Категорія «свободи» є найважливішою умовою буття і моральності людини. Однак питання про сутність свободи як однієї з центральних проблем етики до теперішнього часу не з’ясовано. Проблема свободи привертала до себе увагу філософів з найдавніших часів; в різних філософських навчаннях даються свої визначення цьому поняттю. Ще Епікур вважав, що основою щасливого життя людини повинно служити свідомість внутрішньої свободи. Він підкреслював активну роль свободи людей при виборі власних дій , а також можливість їх моральної оцінки. За Епікура , людина здатна володіти свободою волі і нести відповідальність тільки тоді , коли його дії не схильні безпосередньому впливу необхідності. Однак більшість вчинків людей відбувається під впливом необхідності, що виключає свободу волі людини. Згідно з Епікуром, необхідність і свобода взаємовиключають вплив один на одного.
Наступний етап розвитку поняття «свобода » пов’язаний з Аристотелем. Аристотель в «Етиці» проводить думку, що вчинки людей повинні узгоджуватися з об’єктивною необхідністю і що люди можуть керувати своїми діями тільки в тому випадку , якщо їх вчинення знаходиться у владі людини. За цим принципом Аристотель і поділяє вчинки на мимовільні й довільні. Мимовільні вчинки викликані дією зовнішніх причин , вони відбуваються під впливом природної стихії або якоїсь влади або через незнання (здійснювана дія не може знати про всі можливі наслідки). Не всі довільні дії добровільні, людина змушена їх здійснювати, якщо не хоче випробувати страждання. Проблема свободи як довільності була поставлена Аристотелем у зв’язку з природою чеснот.
Серед довільних вчинків виділяються навмисні , які вчиняються свідомо , за вибором, і свідомі дії — не ті , які вчинені лише з бажання. Чергове розуміння свободи ґрунтується на мимовільному відхиленні від необхідності і пов’язані з вільним вибором. Така позиція міститься в релігійній свідомості, а саме в якому уявленні про свободу співвідносяться з осягненням ідеї Бога, законів божественної моралі, з благодаттю. Християнство виходить з того, що воля людини вільна, вона сама робить вибір добра і зла.
Ненавмисні дії, хоча і ґрунтуються на бажанні людини, але відбуваються через незнання того, які результати принесе дія, які кошти потрібні (з моральної точки зору) для його звершення.
Моральна свобода — це характеристика дії, що здійснюється: — не по примусу,а за власним бажанням;- зі знанням і розумінням об’єктивних обмежень. На підставі правильного ( належного) вибору добра і відхилення від зла свобода людини виявляє себе, починаючи з свободи вибору.
Свобода людини передбачає (поряд зі свободою волі ) також обмеження власного свавілля, визнання прав інших людей, дотримання справедливості по відношенню до них, сприяння їх благу. Іншими словами, в моралі свобода однієї людини завжди обмежена свободою іншого.
Моральна свобода — свобода позитивна, що не дозволяє вдаватися спокусам, не грішити (у християнському розумінні), яка стверджує можливість розвитку особистості , здатність робити вибір на основі розрізнення добра і зла.
Ще одне трактування свободи ґрунтується на тому , що людина як тілесна , матеріальна істота підпорядковується всім фізичним законам і фізіологічним потребам (закон всесвітнього тяжіння , потреба в повітрі, воді , і т.д.).
Сутність свободи полягає в пізнанні необхідності. Можна говорити про різні рівні пізнання моральної необхідності: повсякденної, наукової, емоційної, раціональної. Саме по собі знання моральної необхідності не є гарантією доброчесної поведінки , якщо не збігається з особистими потребами , не стає суб’єктивно значущим переконанням. Пізнаючи необхідність, людина ставить перед собою мету і домагається її здійснення. Аналіз різних трактувань категорії «свобода» дозволяє зробити висновок, що , з одного боку , свобода — це усвідомлена необхідність , що виражається в співвідношенні свободи і необхідності , а з іншого , свобода це вибір і творчий акт.
Отже, свобода — це можливість поступати відповідно з власними орієнтирами, бажаннями в рамках готівкової необхідності. Чим людина вільніша, тим більшою необхідністю визначатиметься зміст його діяльності і творчості. У прагненні до творчості у людини по-різному виявляється свобода: як негативна і позитивна, абсолютна і відносна , потенційна та актуальна. В етичному плані позитивна свобода постає як добра воля, яка підпорядкована моральному закону.
Як бачимо , категорія свободи — поняття багатопланове , що має складну структуру і класифікацію. У найзагальнішому сенсі поняття «свобода» означає відсутність обмежень і примусу. Зміст свободи полягає в оснащеності людини , що дозволяє йому компенсувати наявні обмеження. Джерелом обмежень може бути влада, мораль та інші закони.
Моральна свобода передбачає об’єктивну можливість вибору форми поведінки. Для прикладу: ми можемо шкодувати про те , що хтось загинув, з необережності потрапивши під рухомий потяг . але нікому не прийде в голову покласти за це моральну відповідальність на машиніста, який не встиг зупинити поїзд. У нього не було можливості вибору, нещасний випадок з’явився наслідком ( крім власної необережності пішохода ) механічного закону інерції, що не дозволив досить швидко загальмувати рух поїзда.
Діяти в дусі волюнтаризму — значить не рахуватися з об’єктивними умовами буття, із законами природи і суспільства , видаючи своє свавілля за вищу мудрість. Фаталізм , навпаки , зумовлює спочатку весь хід життя людини і його вчинки, пояснюючи це долею, чи волею Бога, чи детермінізмом замкнутої системи, де кожна наступна подія жорстко пов’язана з попередніми.
Образно прояв вільної волі людини можна виразити наступною фразою: свобода однієї людини обмежена свободою іншого . Найважливішою якістю моральної свободи є визнання іншої людини, її свободи вищою цінністю, метою, але не засобом досягнення особистих цілей. Взаємовідносини свободи і необхідності в сфері моралі конкретизується при розгляді умов реалізації моральної свободи.
Сказане вище дозволяє зробити висновок, що свобода – це можливість визначення та реалізації моральної позиції людини, вона повинна втілюватись у вчинку , позиції , манері поведінки і свободи вибору, де людина виявляє себе як самостійна і творча особистість.
