Традиції та дискурсивна легітимація моральних норм

etikaВсім відомо, що моральні, правові норми та моральність регулюють відносини між людиною та суспільством, відносини між людьми. Взагалі моральність виступає як суб’єктивне відображення моралі, як внутрішня мораль особистості, а мораль, в свою чергу, є якраз цією сукупністю історично сформованих норм, певних правил, що є загальноприйнятими, які регулюють поведінку, відносини в суспільстві. Норми моралі – це культурне явище, яке не зв’язане обов’язковим характером, з реальними юридичними законами, що й відрізняє їх від правових норм.

Специфікою моральних норм являється те, що вони, перш за все, представляють собою феномен суспільної свідомості. Вони відмінні від тих самих традицій та, як вище зазначено, юридичних норм, адже традиції – це своєрідний стереотип масової поведінки в конкретній ситуації, що є історично сформованим.

Традиції для всіх народів різні, а от моральні норми є універсальними, тому що задають загальні норми для всього суспільства. Також дотримання традицій нерідко ґрунтується на звичці, а також через страх несхвалення оточуючими, моральні ж норми ґрунтуються на почутті обов’язку, на докорах совісті й підтримуються почуттям сорому. Для того, щоб слідувати традиціям необхідно беззаперечно підпорядковуватися її вимогам, а моральні норми припускають свідомий та вільний вибір людини.

Дискурсивна легітимація моральних норм з точки зору етики – це підтвердження законності цих самих норм.

Хоча правові норми й ґрунтуються на моралі, а деякі люди сприймають моральні норми як юридичні, це зовсім їх не ототожнює. Правові норми санкціонуються державою, в той час коли норми моралі на особистому переконанні та суспільній думці. Юридичні норми закріплені в законах, кодексах, положеннях, наказах і т.д., тоді як моральні норми – неписані, вони передаються від прапредків до нащадків. Якщо людина не дотримується правових норм, то за це наступає той чи інший вид відповідальності (кримінальна, адміністративна), а через не виконання моральних норм людина отримує лише суспільне несхвалення та докори совісті.

Окремі норми моралі за формою дуже схожі із правовими. Наприклад, норма «не вкради». В свою чергу можна задати запитання: «Чому ж людина відрікається від крадіжки?». На мою думку, відповісти на це запитання можна двома способами. По-перше, особа може відмовлятися від крадіжки через своє власне переконання, що крадіжка – це дуже поганий вчинок (присутній моральний мотив).

По-друге, особистість може відмовлятися через страх перед судом, перед отриманням відповідної відповідальності за скоєний злочин (відсутній моральний мотив). Але існують такі ситуації, коли правові та моральні норми конфліктують між собою, наприклад, те, що людина вважає для себе своїм моральним обов’язком, виступає порушенням закону (хтось краде ліки задля того, щоб врятувати життя людині).

Моральна нормотворчість на ранніх своїх етапах була дуже тісно пов’язана з релігією, яка виводить мораль із божественного одкровення, а недотримання норм трактує як найвищий гріх. Загальновідомо, що всі наявні релігії світу мають свій специфічний набір моральних заповідей, які є обов’язковими для виконання всіма віруючими людьми. Проте якими б різними не були релігії, але з приводу моральних норм в них немає розбіжностей: вбивство, крадіжка, брехня вважаються неприйнятними у всіх світових релігіях.

Моральні норми впливають також на нормотворчу діяльність й тим, що правові норми формуються з дотриманням моральних норм, які є наявними в суспільстві на даному етапі його розвитку, та виступають як офіційний прояв справедливості, тому, виходячи з цього, право – це моральне явище в широкому розумінні. Під дією моральних норм юридичні норми зазнають змін, постійно розвиваються. Також правові норми перестають існувати у випадку невідповідності до моральних установ, які наявні в нашому суспільстві (наприклад, анулювання смертної кари в Україні).

Але й правові норми також мають вплив на моральні норми, що проявляється в свою чергу в наступному: норми права сприяють та допомагають затверджувати передові моральні уявлення, удосконалюють сучасні моральні норми; правові норми є своєрідними засобами охорони моральних норм. Я вважаю, що в державі з демократичним устроєм взаємозв’язок моралі та норм права визначається не наявністю певних законів, конституцій, положень, що має певні виноски на критерії моралі.

Також їх вплив один на одне, на мою думку, позначається й не в тому, що правові норми мають певний зміст моралі. Мені здається, що перш за все їх зв’язок проявляється в усвідомленій необхідності тлумачити його і використовувати із врахуванням критичної моралі. Все це вище перераховане, з моєї точки зору, й складає дискурсивну легітимацію моральних норм, адже моральна норма ніби перетворюється в правову, узаконюється, починає носити обов’язковий характер.

Отже, можна зробити такий висновок, що традиції та дискурсивна легітимація моральних норм проявляється в тому, що мораль і правило вони завжди доповнюють один одного. Право регулює найбільш важливі системи міжіндивідуальної взаємодії, де за невиконання норм права слідує покарання. Мораль же ж в свою чергу врегульовує менш важливі сфери міжіндивідуальної взаємодії, де за невиконання йде осуд совісті. Право – примушує, мораль – апелює до обов’язку.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *