Походження моральних норм та їх аналіз в роботах З.Фрейда та неофрейдизмі

freydПерш ніж розпочати аналіз робіт Зігмунда Фрейда, треба визначити, що ж таке мораль і моральні норми. Етика саме є наукою про мораль. А мораль…що ж це? Тож, мораль – це певна настанова, норми поведінки в суспільстві, які люди мають дотримуватись для кращого і доброзичливого співіснування з оточуючими людьми і оточуючим світом.

Моральні норми в свою чергу являються саме тими нормами, правилами поведінки, дотримуючись яких люди діють добре по відношенню до інших. Деякі моральні норми перегукуються з Заповідями, можливо в кожного народу є інші, не схожі. До норм також відносяться табу певних вірувань людей. Якщо так не можна, значить не можна чинити. І це є нормально.

Зігмунд Фрейд був великою людиною, яка прославилась саме тим, що він досліджував психіку людини. Найвагомішою заслугою Зігмунда Фрейда є саме відкриття ним у психіці людини особливої частини – несвідомого. Несвідоме аж ніяк не тотожне з підсвідомістю і свідомістю. Воно є окремою ланкою психіки, яка паралельно з свідомістю і підсвідомістю впливають на поведінку людини, на її індивідуальне життя, життя в суспільстві тощо.

Фрейд психіку людини розділяв на три частини: Воно, Над-Я і Я. На думку вченого Воно – це компонент підсвідомості, те, що людина не здатна контролювати, природні інстинкти, потяги. Я в свою чергу являється компонентом свідомості. Я душевне, контролююче, врівноважене. Що ж стосується Над-Я, то саме це є компонентом несвідомого. Це є вище існування людини, це засвоєнні людиною в процесі виховання, росту і розвитку всі моральні норми, соціальні норми, табу і похвали. Саме Над–Я, будучи найголовнішою частиною в психіці людини, на думку Зігмунда Фрейда, і контролює діяльність людини, її ставлення до життя, до оточуючих і до себе.

На думку вченого, найглибший шар людської підсвідомості керується саме первинними інстинктами, такими як сексуальні потяги, щоб отримати найбільше задоволення від життя. Але такі потяги не завжди бувають чесними і справедливими по відношенню до інших людей, не завжди відповідають моральним нормам суспільства загалом. Пізніше Фрейд вирішив, що все ж таки, діяльність людини обумовлена не тільки біологічними факторами, а й соціальними. Тож люди, здебільшого, керуються соціальними нормами і моральними принципами, щоб не образити і не нашкодити іншим.

Проте є одне «але». Якщо людина все ж таки буває нечесною, її поведінка здобуває аморальні якості, то тоді, на думку Зігмунда Фрейда, в психіці людини проходить міні-війна. Не раз ми чули, як людина бореться сама з собою. Ось це саме та ситуація. Так як, для того, щоб задовольнити свої потреби, людина стикається з навколишньою реальністю, в психіці відображається і домінує Я, що намагається і хоче приборкати несвідомий порив Воно, і направити саме ці потяги для соціального схвалення своєї діяльності.

Таким чином Я спонукає по допомогу Над-Я. Я б сказав, що деякою мірою, Над-Я є так собі мовити совістю людини, яка допомагає остаточно вирішити як чинити в той чи іншій ситуації, за моральними нормами чи проти них. Саме на думку Зігмунда Фрейда, людина є вільною і свідомою, яка може володіти певними пристрастями і інстинктами, потягами, і абсолютно керувати ними в своєму житті.

Зігмунд Фрейд вважав, що саме таким чином, людина керується моральними нормами, запобігає аморальної поведінки, бореться з собою, своїми почуттями і думками, аби не зашкодити іншим людям. І це відбувається щодня, навіть щохвилини, адже в наш час дуже багато стресових ситуацій, люди злі і невдоволенні своїм життям, але все ж таки треба бути ввічливим, вихованим і всім посміхатись.

Щодо неофрейдизму, то на відмінну від засновників ідеї психоаналізу, вони хотіли завдяки цій філософії пояснювати саме устрій життя людей як соціальних істот, а не виясняти і досліджувати природу їхніх індивідуальних вчинків. Цією проблемою займались багато дослідників і вчених.

Наприклад, Альфред Адлер, австрійський мислитель, думав, що для того, щоб пояснити мотив поведінки людини, треба знати її кінцеву мету і прагнення, так сказати життєвий план в несвідомому, за допомогою якого індивід намагається перебороти всі труднощі життя і повірити в себе за будь-яких обставин.

Науковець вважав, що особистість, через брак певних фізичних якостей і тілесної недосконалості, відчуває себе неповноцінною і взагалі малоцінною в нашому суспільстві. І, таким чином, прагнучи подолати брак фізичний і тілесний, особистість відкриває свій творчий резерв. Такий процес називається над компенсацією. Це як компенсація на фізіологічному рівні, коли організм сам себе рятує і допомагає собі, тільки на психічному рівні.

Інша послідовниця, Карен Хорні, американська вчена, вважала, що основним мотивом, який спонукає людину до дії, є прагнення безпеки, яке народжується в стані страху. На її думку, почуття занепокоєння і тривоги є базовим стержнем будь-якої поведінки людини, що є спільною з тваринами, і супроводжує людину протягом всього її життя. Таким чином людина сприймає себе беззахисною і пригніченою, постійно потребує допомоги і безпеки. Така тривожність може бути викликана недостачею поваги, ворожою атмосферою, насиллям тощо.

Наступний представник неофрейдизму, німець, Еріх Фромм, який вважається найвагомішим і найбільшим представником, вважав, що в людині і в її психіці немає абсолютно нічого природнього, а всі прояви її поведінки, думок і почуттів є наслідком занурення особистості в різні соціальні ситуації і відносини.

Саме тому Еріх Фромм наголошує на тому, що характер формування будь-якого типу особистості з’являється не з прямого впливу соціального середовища, а ще за допомогою подвійності людського існування: по-перше, людина постійно перебуває між життям і смертю, її закинуло в неясне місце і в неясний час, і вона постійно намагається звідти вибратись, а по-друге, кожна людина є талановита і має величезний потенціал, але іронія долі в тому, що за короткий час свого життя вона не здатна на повну силу викласти свій талант і потенції.

Отже, Зігмунд Фрейд був великою і дуже цікавою людиною, він заснував поняття психічного аналізу, досліджував поведінку людей, а його послідовники, неофрейдисти, не те щоб продовжували, а здебільшого доповнювали його наукову діяльність.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *