Поняття щастя у моральній філософії Г.Сковороди

ScovorodaЩо таке щастя? Не так вже й легко відповісти на це питання, адже для кожної людини поняття щастя розуміється по-своєму. Так як для одного це може бути достаток та розкіш,а для другого духовна та моральна рівновага, достовірно ніхто не може сказати так, щоб всі могли одноголосно погодитись,що “справді, це саме те що можна вважати щастям”. Також над цим питанням замислювався не один філософ… але перші вдалі спроби можна приписати Григорію Савичу Сковороді, бо саме він близько 200 років тому дав чітке на його думку розуміння “поняття” щастя . Шлях який Сковорода проклав до творчості своєї філософської думки був довгим, він складав майже 50 років. І вже в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, притчі та трактати. Подорожуючи по Україні, проповідував своє філософське вчення. З чого саме прокладався цей нелегкий шлях?

Г.С. Сковорода народився на Полтавщині в сім’ї козака. Закінчив навчання в Києво-Могилянській академії , згодом жив та служив в капелі у Петербурзі. Декілька років прожив в Угорщині. Після повернення почав працювати викладачем. Але згодом йому прийшлось покинути цей шлях,викладача. За цей час він накопичував в собі певний життєвий досвід,а також намагався зрозуміти причину людських проблем.

Придбання життєвого досвіду і накопичення свого світогляду певним чином, доброякісно вплинули на філософське бачення: по-перше це його багатостороння обдарованість та по-друге пристосування до соціальної обстановки. Біографи зазначають що Сковорода був різносторонньою людиною,він мав глибокий розум, писав вірші та музику,в нього були здібності й до малювання ,також володів феноменальною пам’яттю. Сковорода жив по тим принципам та філософії які пропагандував.
Для Сковороди важливим питанням було з’ясувати людську сутність та розуміння щастя для людини. Бо найскладнішою наукою із всіх він вважав саме науку про людину та її щастя. Він намагався донести свої ідеї, думки до людей,щоб вони разом із ним могли знайти істинну в пошуках щастя. У Сковороди філософія тісно переплітається із релігійно-християнським віруванням та Біблією, тобто він спирався на такі поняття як любов, віра, життя, смерть та інше. Таким чином через міркування він намагався з’ясувати ким є людина,для чого вона існує,сутність її життя, та грані можливості її діяльності.

Сковорода ділить світ на двоє,тобто він пропонує систему, розглядає дві натури,а саме: одна-видима(твар), а друга – невидима(Бог). Сковорода взаємовідносить духовне та тілесне. Він вважає, що розуміння віри та любові, цих двох аспектів, складаються у повсякденному розумінні цих понять . У людини є можливість піднятись без віри до найвищих вершин, Але відчувши потім прозріння, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням того,наскільки це є мізерним. Таким чином віра починається там, де кінчаються межі розуму.

«Скрізь любов та віру людина пізнає себе», – твердження Сковороди. Принцип «Пізнай себе», як відомо, не вперше з’являється у Сковороди. Приорітет належить Сократу. На відміну від Сократа, де говориться про пізнання людської природи , Сковорода крім того звертає увагу на чинники формування людської душі, а саме: віри, надії, любові. Мислитель розглядає віру і любов як органічний прояв самої духовності людини,він пояснює цим причини такі як природні людські прагнення.
Протилежним до любові та віри, за своєю дією на людину, є поняття нудьги, туги, суму, страху. Сковорода вважає, що вони роблять людську душу приреченою на розслаблення, та лишають її здоров’я. І саме тому Сковорода стверджує , що запорука здоров’я душі це її радість,і кураж. Таким чином,трактування філософії Сковороди,а саме категорій любові, віри та їхніх протилежностей, можна зрозуміти те, що філософ конструює життєвий простір людини не лише за допомогою раціонально визначених філософських понять, а ще за допомогою того, з чим людина повсякденно зіштовхується і те що має вирішальне значення для неї.

І нарешті якщо з’єднати категоріальні сутності любові,віри та самопізнанням людської душі то є можливість отримати розуміння головної категорії — щастя. Люди самі творці свого щастя,тобто щастя знаходиться в нас самих,це відбувається через осяяння себе,ми відшукуємо внутрішній спокій,та душевну рівновагу. Можливість досягнути щастя велика,якщо людина йшла стежкою віри та любові. Досягнення щастя від самої людини, від серця. Мислитель вважає що кожна людина створена на те щоб отримати щастя, але не всі досягають цієї мети. Дуже велика помилка людей про щастя, це коли людина вдовольняється багатством,владою,почестями, та іншими атрибутами для зовнішнього існування. Так як насправді це не щастя,а лише образ,недійсність,яка згодом перетворюється у прах. Нажаль у більшості випадків люди вступають на цей шлях,бо ця ж сама більшість впевнена,що при цих атрибутах вони будуть щасливими.

Не в насолоді щастя, а у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості. Сковорода своїм прикладом утверджує, що заклик «Пізнай себе» – є не лише поняттям зрозуміти самого себе , а й вказівка основного цього шляху, пізнання. Таким чином найкраще пізнати себе може лише сама людина, так як тільки вона здатна переживати, тим самим переживати цей шлях, шлях пізнання, бо воно не тільки дотримується раціонального осягнення, а й переживання. Напевно саме тому Сковорода прагнув одинокості, так як добитися щастя власно душі він бачив лише через самовдосконалення,чого саме і прагнув.

Одним з важливих аспектів із міркувань про щастя є ще й такий – людське щастя втілюється не тільки в сердечній радості, духовному спокої, та моральної рівноваги, а ще й у праці, при чому у втіленні спорідненості праці. Сковорода наполягає, що праця повинна виступати як творчість. Мислитель вказує, що уміння, здібності які отримує людина дана від Бога. Для нього дуже важливим критерієм щастя є наймення чистої совісті, чистої душі, а саме досягнути можна лише через працю. І завдання людини обрати собі заняття не тільки не шкідливе суспільству, а й яке приносить задоволення самою людині, яке задовольняє внутрішні потреби, та приносить душевний спокій. Адже можна казати що всі заняття добрі лише у випадку коли вони приносять задоволення.

Таким чином Сковорода наполягає щоб людина створювала собі життя радісним, так як тільки вона спроможна себе забезпечити цим. Сковорода підтверджує, що щастя досяжне для кожного! І роз’яснює, що для цього не потрібно осягати складну філософію чи стати вибраним.

Твердженням того є не ускладнювати собі життя, а жити просто, не гнатись за грошима чи статусом, а отримувати вдоволення від спілкування з природою. Особливого значення Філософ приділяє вічному, нетлінному началу. В людині поєднується нетлінне з тлінним, а в людині над тлінним стоїть дух. Це і є сутність життя. Для Сковороди також поняття важливості плоті не існує, тому що людина залишаючись в плоті, при цьому не намагаючись вийти за межі, губить себе, губить схожість до Бога, і в кінці перетворюється прах. Сковорода вважає, що наша плоть це замкнені двері, через які не має виходу нашій душі, нашій думці, і ми є рабами нашої плоті. І тому доки кров та плоть панують над серцем, нам не пізнати істини.

Саме процес пошуків та досягнення істини пов’язане з тим,що людина прагне реалізувати себе в духовному образі, та при цьому зректися тілесного форми. Це перетворення дає знайти власне буття.

Сковорода також ділить три світи в якому існують люди. Першим світом він вважав всесвіт,макрокосм,в якому існує незлічена кількість інших світів. Другим він вважав мікрокосм,це світ самої людини. І все що відбувається в макрокосмі завершує свою дію в мікрокосмі. Для Сковороди людина це окремий світ,зі своїми законами існування. І головним є воля людини та її моральність при обранні життєвого шляху.

Людина іноді допускається помилки , стверджуючи, що вона спроможна пізнати внутрішній світ, не пробудивши в собі внутрішньої людини,а використовувати лише ті засоби які використовувала вона в зовнішньому світі. Тому мислитель намагається очистити розум від таких думок. Сам процес, це є процес самопізнання. На думку філософа він має три ступені, а саме ми їх перечислимо.

Першим ступенем можна вважати пізнання себе, досягнення самовласного буття, тобто самоідентифікація. Другим ступенем буде пізнання себе як суспільної істоти. Третій ступінь – це пізнання себе як буття, а саме що створене по божому образу. І цей етап є найважливіший,так як він надає зрозуміти загальне з усім людським буттям.

Коли людина розуміє весь хід дій,то вона вже починає діяти у вірному руслі,а саме піднімаючи свої думки над землею людина перероджується. Філософ знав,що людина спроможна стати кращою,чистішою,відродити в собі духовний стан,і поставити його на перше місце,а з цим змінити своє життя на краще.

Завдання людини полягає в тому щоб створити свою особистість і віддати її іншим людям. Людської волі непідвласні життя і смерть, проте людина свій світ створює сама. Особистість сама будує собі життя, при цьому вона орієнтується на внутрішні цінності, незважаючи на матеріальні спокуси у світі. Тому щастя це незалежність насамперед перед собою, а потім перед іншими. Людська натура буде шукати до тих пір поки не зрозуміє, що “ось, воно є, і я його зрозумів”. Адже щастя не залежить від зовнішніх факторів, чинників і тому може стати надбанням кожного. Головне що знати що дієш правильно, тільки тоді можна досягти душевного спокою. Головне пам’ятати, що щастя не приходить саме.

Загалом спадщина Г.В. Сковороди у філософських науках досить багатогранна. Він зумів охопити різноманітні аспекти людського життя : мистецтво, релігію, науку. Вся його дана робота спирається на єдине – вирішити проблему, зрозуміти природу людини та значення її існування. Сковорода звертав увагу в основному на моральні якості, та їх проповідував очищення душі через самопізнання. Ми можемо відмітити, що на наш час мало хто старається дотримуватись цих моральних якостей, а саме намагається віднайти щастя в душевному спокої, в створенні для себе радості, не матеріальним способом, а душею. Тому люди повинні вчитись переступати через себе, і намагатись осягнути справжнього,необхідного стану, стану щастя!

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *