У творчості Панаса Мирного виділяється лінгвокультурний типаж «чиновник»,який належить до числа соціально-класових типізованих особистостей. І.В. Щегловасеред лінгвокультурних типажів виділяє соціально-класові типажі —  «узагальненівпізнавані особистості, головною характеристикою яких є їх належність до певноїсоціальної групи, звідси і випливає їх ставлення до влади і решти населення» [1].

Мета статті: описати образно-перцептивні характеристики лінгвокультурноготипажу «чиновник» за творами Панаса Мирного. 

У зображенні Панаса Мирного дрібного провінційного чиновництваспостерігаємо розпрацювання типової для ХІХ ст. теми «образи маленьких людей».Пор.: О.С. Пушкін «Станційний доглядач», М.В. Гоголь «Шинель», Ф.М. Достоєвський «Бідні люди». Детально описаний типаж «чиновник» у російському мовознавстві О.Г. Назаренком, В.І. Карасиком, І.В. Щегловою та ін. Незважаючи на те, що в російськіймові типаж «чиновник» знайшов своє відбиття, висловимо припущення, що на певнихетапах розвитку суспільства, а саме в ХІХ ст., поняття «чиновник» у російській таукраїнській етнокультурах не збігалося. Це зумовлено тим, що в описі типажуважливими є не лише поняттєві характеристики, а й образно-перцептивні й ціннісні риси, які ми спробуємо проаналізувати детальніше. Серед образно-перцептивнихознак лінгвокультурного типажу «чиновник» виділимо такі:  хабарництво, злочинність: Григорій Петрович [чиновник] ще захопив старих порядків на службі: старшийбув у них великий хапун, а ще більший ненависник волі. Він любив, щоб усі передним тіпалися-мліли, падали ниць, хилилися. Часто його голос, як грім, розкочувавсяпо великих палатах, щоб тільки меншим нагнати страху. «Де страх —  там і бог!»  —  завжди казав він (Панас Мирний. Повія). Хабарництво поширене серед чиновників, що займають відповідальні пости ймають повноваження приймати ті чи ті рішення: І давай Чіпка викладати свою пригоду.  ‒  Так… еге… треба справки наводити… копії брати…  —  понуро дивлячись, яквеликий дока у сьому ділі, одрубував чоловік.  —  Треба прошеніє… еге… так-так…Так і напишемо… А гроші ж у тебе є?  —  спитав він [чиновник Порох] і глянув прямов вічі Чіпці.  ‒  А багато на те треба?  —  вивіря Чіпка.  ‒  Та рублів п’ять на перший раз треба… А там  —  побачимо, що буде: чи можнавести діло, чи, може, наплювати…  Чіпка стояв і роздумував: чи не бреше він? он на йому яка лиха одежинка!Може, хоче видурити гроші… Бач: п’ять рублів, щоб тільки дознатися… усі гроші нате тільки, щоб знати: чи можна вести діло, чи не можна?.. Ото здирство!..<…>  ‒  Слухай!.. постой!.: Чув?.. постой! Чіпка став.  ‒  Знаєш що?  —  я тобі за три карбованці напишу… (Панас Мирний. Хіба ревутьволи, с. 52-53);Секретар [чиновник Чижик] неймовірно глянув на Чіпку.  ‒  Знаєш що?..  —  почав він  —  і запнувся.  —   Як п’ятдесят рублів, то й діломожна поправити… (Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні, с. 57); ‒  Проклятий!.. каторжний!.. недаром його у три погибелі скрутило…  ‒   Як caмe?  ‒  Хоче п’ятдесят карбованців… За мою землю п’ятдесят карбованців!! Х-хе!!! Ікари на вас немає.  ‒  Отак воно завжди. Ти думаєш, як воно робиться?..  —  підогріває Порох [чиновник]. —  Не підмажеш  —  не поїдеш… (Панас Мирний. Хіба ревуть воли, якясла повні, с. 57).

Обмеженість кругозору: Якщо людина більш-менш освічена, з широким кругозором, то їй дуже важкобути чиновником, оскільки робота накладала свій відбиток, пригнічувала розум: Незнаходячи втіхи на службі, він почав шукати її поза нею —  на кватирі, міжсторонніми людьми. Та, боязкий норовом, він не осмілився близько сходитися зчужим чоловіком. <…> Стало йому ще тяжче. Він почав перекидати у своїй скриньцішкільні книжки, удесяте їх перечитував, напам’ять повитверджував… Знову сумно тапусто… <…> (Панас Мирний. П’яниця); Молодіж завжди кохає волю, уводе в життяінші думки, пестить інші надії —  свою весну справляє… Для того, щоб обтесати себе,як пораяли товариші-гімназисти, —  читав книжки. Говорили ті книжки про правокожного й про волю те право добувати; судили про звіра і чоловіка; про світ і йогозакони довічні. Гриць не читав, а жер ті книжки; хапав на лету все, що розносилосяширокою течією друкованого слова, набирався розуму. Життя його роздвоїлося, розкололося надвоє: з одного боку —  нелюба служба, що годувала його хлібом,гасила дух; з другого —  книжки, розумова розмова з молодим товариством піднімалайого угору (Панас Мирний. Повія);  формальне виконання своїх обов’язків:  

Чиновник виконує формально свої обов’язки, слухаючи все, що йомунаказують. Самостійних думок він не повинен висловлювати: На перший раз йомудали списувати копії з бумаг. Він [Іван Микитович  —  чиновник]їх писав,справляючись більше з своїм розумом: що недоладне здавалось йому, викидав, щомав добавити, додавав. Коли подав він свою працю старшому, то той не тільки порвавйого писання, а ще й вилаяв і наказав писати тільки те, що в бумазі було написано, ане видумувати своїх Харків з макогониками.  —  Так там не до прикладу було, —  виправлявся Івась (Панас Мирний. П’яниця); Старший так глянув на його, що ІванМикитович [чиновник]зразу замовк і почав писати, що йому наказано. Отже, що то записання було нудне, що за робота тяжка! Коли б не страх, що не справдить вінбатькових надій, кинув би він зразу свою працю, як нікчемницю. Страх той перемігусе… І сидів він над паперами та виводив стрічку за стрічкою. А коли не булостарших, то, буцім пишучи, спідлоба лукаво поглядав він на своїх товаришів,молодих та безжурних паничів, котрі вертілися, жартували один над одним,борюкалися, бігали —  звісно, як молоді (Панас Мирний. П’яниця); Іван Микитовичдослухався до того жвавого гомону, до часом колючих жартів і тим одводив своюдушу. Коли ж надходив хто з старших, зараз усе молоде розбігалося по місцях,утихомирювалося і, ухопивши перо в руки, писало-писало… Затихав тоді ґвалт-гармидер, наставала така тиша, що чутно було, як муха пролетить, —  і тільки одинскриб пера та читання бумаг уголос старшими порушали її. Сумно тоді ставало,важко, душно. Усяк, виводячи пером одно, думав про себе свою думку, кляв тихосвою роботу (Панас Мирний. П’яниця);  лицемірство, нещирість: У городі NN появився Проценко [чиновник] зовсім іншим чоловіком. Веселийта говіркий, він сміло заводив розмову з кожним стрічним і поперічним, насміхувавсянад повітовим байдикуванням, над порядками городського життя, над громадянськимбезладдям. Він, здається, все знав, все пережив, передумав і став вище від того, щобачив, не гнушаючись, правда, і не гордуючи ним. Чи стрівався він з простимчоловіком на вулиці —  замовляв до його його мовою, викав, йшов рядом, не боячись огудки; чи з своїм братом службовим, —  дивився тільки на те, чи то молодий хлопецьще, чи поживший батько, —  заводив сміло підхожу річ: молодому розповідавбрехеньки, точив ляси, старого —  привертав до себе розсудливою мовою про життя і,мов ненавмисно, ввертав у розмову чужесторонне слівце, щоб того здивувати (ПанасМирний. Повія);  пристосуванство: Проценко дихнув всею своєю слабою грудниною. Йому легко й служиться, йживеться: є в кого не тільки про службу спитати, є з ким і об сторонньомупобалакати. До того і старший не держав себе геть одсторонь, як старий: часто вінприсоглашав менших до себе погуторити (Панас Мирний. Повія); Через півроку післятої бурі получилася бумага: старого старшого, де служив Гриць, одставляють, замістьнього назначено з столиці… Хто він? Що воно? Молодий? Старий?.. Всі зразу наче доземлі приросли; нешвидко загомоніли: чи такий, чи не такий, а без перемін не обійдеться; чи старий, чи молодий, а переміни будуть. До старого тільки зручнішеприспособитись: аби був слухняний та покірливий —  та й живи, як у бога за дверима.Інший раз і полає дурно ‒ змовчи: все гаразд буде. А молодий —  навпаки: і некричить, і не лає: все тихо та мирно, а дивись —  уже й викинув на вулицю. Старізітхали про себе, сходилися, шушукали, шкодували за старим старшим і, охаючи,дожидали, кого бог пошле, <…> Гриць підняв голову угору: він стороною чув, щостарший назначається з молодих, і зажидав його, як бога. Аж ось і старший появився.Молодий, тихий та обхідчастий; з кожним так любенько розмовляє, тихенько випитуєі все, як отченаш, знає… (Панас Мирний. Повія);  схильність до доносів:  ‒  Не то що. А отой мене доїв, той мене у землю втоптав!  —  І Порох [чиновник]знову заходив по хаті.  —   Як став предводителем, так і нема мені життя… Ябедник! Ябедник  —  та й нема мені добра. … А тепер… нужда та злидні!. А все  —  він!  —  Щож він вам заподіяв?  —  пита Чіпка.  —   Як що? З служби вижив… ябедником зробив…он що! Та ні! Не так легко Василя Пороха зробити ябедником (Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні, с. 52-53);… Я[чиновник Порох] знов писатиму. Мене тільки зачепи,  —  возом необ’їдеш. Писатиму, все писатиму. І про вибори, як вони з’їжджались та змовлялись,напишу. і за те напишу, що всі куми та побратими. Все опишу. Я їх на чисту водувиведу. На те я  —  ябеда! (Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні, с. 55);  підлабузництво:  Чим він [чиновник]винуватий? Жити всякому хочеться; а він що таке, щобйому не хотілось жити? Малий чоловік, роздавити його —  як раз плюнути… батько-матка бідні… Як хоч, а річку, кажуть, перескоч… Прийшлося гнутися, прийшлосяплазати ужакою. І то раз лихо висіло на волосині над його головою (Панас Мирний.Повія); прислужництво: Перебуваючи на службі, Микита Іванович навчає сина, яким має бутичиновник: То Микита Іванович споряджав свого третього сина Івана у місто наслужбу. <…> вичитував синові всякі пригоди з свого життя, ставив йому ріжніперестороги, заперечував від ледачого товариства, раяв шанувати старших себе,годити їм, коритися… (Панас Мирний. П’яниця).

Чиновник умів прилаштуватися до обставин життя, прислужуючись потрібнимлюдям: Він [чиновник] мирився з своєю долею; одним він піддакував, від другихвідмовчувався; між молодими він сміявся. З старих, між старими мовчав. Все то булойому на користь: молоді лічили його у своїм стані, старі не чіпали його, тихого тамирячого. У двох ворогуючих станах такі люди завжди бувають; вони слугують томуй другому і разом обдурюють обох (Панас Мирний. Повія);  кар’єризм:На радощах облітав Гриць увесь город, усіх своїх знайомих. Одним він[чиновник]хвалився, як його прийняло начальство, яке місце давало, як вінодказувався, а воно прохало; другим шептав на вухо: се за наші біди, за наші лихавеликі. Недаром ми підставляли шиї під сокири. Не вмре наша мати, не пропаладаремно праця. На третій день Проценко виїхав з губернії з думкою ніколи невертатися в се прокляте місто, що так йому далося взнаки, що опорочило його добреймення, що замірялося на його життя молоде. Веселий він їхав на нове місце табалакучий (Панас Мирний. Повія). Отже, чиновник у Панаса Мирного також одержує негативні риси вдачі —  лицемірство, нещирість, підлабузництво, свавільність, схильність до доносів(«П’яниця»), підлість і кар’єризм («Повія»).

Література: Щеглова И.В. Лингвокультурный типаж «чиновник» (на материале русского языка):автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец.10.02.19 «Теорияязыка» / И.В. Щеглова. –  Волгоград, 2010. –  25 с.

Автор Сукаленко Тетяна Миколаївна