Внесок вчених Києво-Могилянської Академії у розвиток вітчизняної етичної думки

KMA Києво-Могилянській колегіум був заснований Петром Могилою, пізніше став одним із визначних наукових центрів Європи, міжнародним своєрідним навчальним закладом для представників інших народів. Саме в цей час етика почала формуватися у самостійну науку, про це свідчить діяльність Києво – Могилянської академії та її учених (заснована 1632р.).

Серед проблем, що розроблялися вченими академії значне місце займали гуманітарні дослідження, які були орієнтовані на вирішення певних духовних, соціальних, а особливо етичних проблем людини. Поширення буржуазних ідей заклали підвалини розуміння у тісному зв’язку справедливості з матеріальними цінностями, що пряме відношення мали до людського життя.

Таємниці добра хотів розкрити І.Гізель (1600-1683). На його думку центром людського пізнання є створений Богом світ, який має три властивості: “ істинність ”, “добре ”, “ єдине ”. “Єдине до реального, позитивного і сутнього не додає нічого, а воно існує на розумовій підставі як поняття. З його визначеннями узгодженість речей є “ істинність ”. Все що може бути або є – це добро. Воно є істинним порівнюється з Божою волею і розумом і , тому і є добрим. Деякі окремі люди можуть мати певні вади. Але нема підстав стверджувати, що Бог створив людину недосконалу. Однією із корінних проблем етики над якою розмірковували І.Гізель, І.Кониський – свобода етики, стверджували, що людина у відношенні до Бога здатна вибирати сама. Наявність у людини свободи волі передбачує за свої вчинки відповідальність перед Богом , собою і суспільством.

Феофан Прокопович (1681—1736 pp.), зробив великий внесок в історію етичної думки в Україні був український, церковний, державний і громадський діяч, учений, письменник, педагог, викладач і деякий час ректор Києво-Могилянської академії. Закінчив Римську католицьку та Києво – Могилянську академії. Дуже велику уваги приділив проблемам людини, був дуже розумним вченим у своїх дослідженнях. У праці «Етиці» він розкриває сенс та механізм діяльності людини, тобто кожна людина діє, бо «вона чогось хоче, заради чого це робить».

Головним завданням етики, яка керується людською поведінкою, «… навчати й досліджувати, у чому полягає найвище щастя або найвище добро й блаженство», вважав Ф. Прокопович. У філософії курсу Ф.Прокоповича, вже відчутні певні елементи досвіду. Ф.Прокопович вважає предметом пізнання істинного те загальне, що повторюється, близьке в речах, що може відтворюватися в поняттях. Сутністю пізнанням методу він визначає як спосіб винаходу не відомого через відоме і вважає, що логіка має займатися розробкою такого вміння, методу або способу пізнання.

Пізнання істинне Прокопович охарактеризовує як певне, очевидне й вірне. На його думку, фундаментальною основою щастя є здобуття певного рівня матеріального достатку, тому що бідність і не достатки із щастям несумісні. Здобуток відповідного рівня він пов’язує з наполегливою працею, яку вважає на рахунок себе обов’язком, сім’ї, суспільства й держави. Основою праці, на думку вченого, лежить користь та вигода. Вигоду він зближує з доброчесністю і саме в такий спосіб дає їй моральну позитивну оцінку.

Георгій Кониський (1715-1795) був представником яскравим вихованцем Києво — Могилянської академії. Його праці свідчать про прогрес істотного піднесення філософсько-етичних ідей в Україні у ХVIII ст. У своїй праці «Етика або моральна філософія» Г. Кониський дуже глибоко для свого часу досліджував природу людини, сформулював концепцію складної людської активності.

Він пов’язує активність з відповідальністю й соціальною діяльністю людини за свої вчинки і вибір. Вчинок людини і моральний вибір залежить від її волі. Києво-могилянці вважали, що воля не є вільна від розуму, вона уособлює «практичні» розв’язки розуму. Моральний вчинок є досконалим тоді, коли він ґрунтується на гармонії волі і розуму. Гармонія внутрішня залежить від згоди людини між волею і розумом, від відповідної діяльності до поставленої мети. Благо в загальному є метою діяльності людини. Благо вище «приготовив для людини Бог», але є благо і земне, воно пов’язане з людською життєдіяльністю. Воно може бути уявним і істинним: по-перше – це доброчинності духовні, сили людини і здоров’я; по-друге – те, що не людині властиве, і її оточенню ( багатство, гроші, повага). В загальному благом рахується все те, що для людини стало бажаним: здоров’я, почуття насолод,благополуччя та щаслива доля, продовження роду, але це все має бути в певних межах. Людина повинна прагнути насолод, але не потрібно її перетворювати на самоціль. Г. Кониський теж був проти навчання морального ідеалу, який здатен знищити цінність людського життя.

Філософсько-етичну концепцію, розробили професори Києво-Могилянської академії, вона була виразом теоретичної культури українського барокко, у її межах зросла найзначніша філософська система. Автор цієї системи був український видатний мислитель, Києво-Могилянської академії Г. Сковорода.

Г.С. Сковорода ( 1722-1792) — відомий представник доби Просвітницької, коли можливості людського розуму усвідомлює суспільство. Традиції просвітницькі Сковорода успадкував у Києво-Могилянській академії, хоча це не є буквальним успадкуванням. В той час коли відомі голови Академії увагу зосереджували на природному пізнанні, Г.Сковорода в центрі свого вчення — етико-гуманістичних проблем звертається до людини.

Своє духовне розуміння пояснює філософ вчення про два світи: невидимий, внутрішній і видимий зовнішній. Вічне, незмінне, істинне присутнє у всіх невидимих речах. Єдність видимого і невидимого, це також є людина. Через невидиму свою натуру людина подібна Богові: людина істинна і Бог – це одне і те саме. Не стільки через природне освоєння пізнається Бог, скільки через пізнання себе самої, через людське моральне самовдосконалення. Вдосконалення моральне внутрішнього світу зближує людину до свободи – це принцип філософії Просвітництва, що повністю виявляється у філософській системі Сковороди Г. Філософська європейська думка XVIII ст. точно розділяла духовну античну спадщину від християнського духу у сфері моралі ( філософія антична виходила з ідей щастя в межах життя людини, а мораль християнська будується на навчанні щастя у світі потойбічному).

Християнська і антична традиції переплітаються в етиці Сковороди Г. Він казав: якщо істинна і щастя можливі, то не колись і десь, а зараз і прямо тут. Головне завдання полягає в тому, що щастя потрібно знайти і пізнати себе самого. Щастя усього суспільства і кожної особистості є кінцевою умовою пізнання людиною себе самої. Однак одних знань мало для самопізнання, потрібна висока моральність і добре серце.

Розширення меж функціонування і все проникнення моралі на кожну особистість і на усе суспільство. Філософ у такий спосіб стверджував можливість гуманістичну людину жити по совісті незважаючи на матеріальний стан чи рід діяльності. Тому філософська етична спрямованість Г.Сковороди продовжує розвивати національну традицію виховання і просвітництва, що склалися на практиці Києво-Могилянської академії. В етиці Сковороди місце має певне протиставлення на користь чуттєвого логічне пізнання.

Філософія увагу зосереджує на пошуках засад об’єктивних моралі, намагається дати відповідь на питання добра і зла їх існування. Доба Просвітництва реабілітує остаточно людську природу, у полеміці утверджуючи з ортодоксією релігійною цінність чуттєвості людської для світопізнання та для цілеспрямування діяльності людей. Моральнісною бачиться людська природа. Просвітницька етика підготувала ґрунт для етики ідеалізму класичного.

Отже, постаті Ф.Прокоповича, І.Гізеля, Г.Кониського, Г.Сковороди окремо виділені в українській філософській думці, вони розробляли проблему справедливості і добра, як одних із категорій головних, що впливали на діяльність людського суспільства. Етика, виникла як необхідність пояснити, колізії життя суспільства, зіткнення моральних настанов протилежних типів, пройшла складний і довгий шлях, який припинитися не може ніколи, тому що розвиток людини і суспільства набуває іншого значення у контексті всесвітнього сучасного діалогу багатьох культур. Тому завдання етиків вбачалося в тому, щоб знайти прийнятні та узагальнюючі нові заходи для всіх моральних настанов, які б у злагоді та гармонії змусили розвиватися людство.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *