Історія і положення євангельської етики

vih-hristianstvaНапевно, почати варто з того, що це питання є далеко неоднозначним. Саме поняття «євангельської етики» фактично бере свій початок ще від життя Ісуса Христа.

Тобто, євангельська етика і взаємовідношення етичної сторони питання і релігії вже більше двох тисяч років хвилює дослідників і вчених мужів.

Після смерті Христа його апостоли рознесли ідеї Сина Божого по всьому світу. Вони вмирали за свою віру в Бога, їх стратили і вбивали, їх не слухали і вважали божевільними, але вони все одно продовжували вірити в Бога і любити Його.

У Середньовіччі, як відомо, Церква була дуже могутньою. Влада Папи Римського як на королів, так і на простий люд була практично всеосяжною. Церкві підкорялися всі, а тих, хто не хотів підкорятися, визнавали єретиками і відлучали від релігії. Ми можемо простежити, що етичні питання в ту епоху зводилися до одного: «Слухай Церкву, що б не сталося. А як не будеш слухатися — вогонь Святої Інквізиції допоможе тобі прийняти Господа і полюбити його всім серцем ».

Саме в цей період активно обговорювалися питання істини, людської моралі тощо. Такі прихильники християнства як Фома Аквінський і Августин Аврелій досліджували співвідношення етики з іншими громадськими категоріями. Наприклад, Фома Аквінський відомий своєю концепцією синтетичної етики, яка ґрунтувалася на думці про певний «зовнішній розум», який управляє думками і вчинками людей. Говорячи простіше, таким розумом є Бог.

Саме він спрямовує людей в їхніх помислах. І набагато важливіше любити Господа, ніж намагатися зрозуміти Його. Людяність для нього — це те, як людина буде діяти в певних ситуаціях і чи буде вона вчиняти так, як хотів би Господь. Чи буде смертний діяти на благо або на руйнування чогось. У зв’язку з цим, чеснотами для людей будуть воля і розум. Саме ці здібності людини для Фоми Аквінського залишаються на першому місці.

Якщо є чеснота, то має існувати і так званий порок. У теолога це поняття означає будь-яке відхилення від благих намірів і доброї волі. Тобто, буває і «недобра воля» — це будь-який збочення, сенс якого ховається в пороках і гріхах.

З настанням епохи Відродження тема релігії відійшла на другий план. Епоха Ренесансу відома, в першу чергу, поворотом всіх думок в сторону людини, а не Церкви. Людина — вінець творіння. Гуманізм — ключове поняття того часу. Це відобразилося і на євангельській етиці, в тому числі. На перший план було висунуто ідею про те, що Людина – істота, створена Богом за його образом і подобою. Але при цьому, на другий план, ніби відійшов той аспект, що люди повинні служити Богу усіма своїми справами і помислами. Реформація теж дала свої плоди — Церква розкололася і, відповідно, змінилися і погляди на релігійну етику.

В епоху Нового часу різні дослідники намагалися докопатися до суті таких понять як етика, релігія, моральність. Це період всюдисущих «чому?». Європейських філософів цікавив Бог тільки як якесь абстрактне поняття. Змінилося співвідношення релігії і етики на користь останньої. Досліджуючи такі співвідношення, Новий час розклав за поличками євангельську етику.

Новітній час показав, що необхідність в релігії не відпала, як віщували деякі філософи XVIII — XIX століть, а навпаки — зросла. У зв’язку з нескінченними війнами в Європі в кінці XIX — початку XX століття, як прості люди, так і «непрості» все частіше зверталися до Бога через Євангеліє. Але пізніше ситуація змінилася. У країнах, побудованих на марксистсько-ленінській ідеології, етичне вчення майже не розвивалося, а про становище релігії, наприклад, в Радянському Союзі варто і зовсім промовчати.

В капіталістичних країнах в цей час відбувся певний перелом в моралі, який грунтувався на принципах розпусти і егоїзму. По суті, положення євангельської етики просто відкидалися. В кінці 20-х років в західних країнах почалася криза, відома також, як «Велика депресія». Вона торкнулася і європейських країн, які стояли перед вибором, як же подолати цю економічну кризу — шляхом поступових демократичних реформ або шляхом сильної руки диктатора.

Як відомо, Німеччина вибрала другий варіант, і до влади прийшов нацист Адольф Гітлер. Можна сміливо сказати, що Гітлер теж відкинув ключові пункти євангельської етики. У своїх промовах він говорив, що «Не можна любити всіх», «Всі не можуть бути рівними», «Євреїв потрібно побоюватися і ненавидіти, відкидаючи при цьому моральну сторони питання».

Уже в першій половині минулого століття почав набирати обертів атеїзм — фактично, заперечення Бога і відкидання віри. Разом з тим, досить вагоме число атеїстів не заперечують при цьому основні положення все тієї ж євангельської етики — любов і надію.

Любов є цементом всієї євангельської етики. Бог любить кожного і не просить натомість нічого, крім любові людини до Себе і до ближнього свого. Фактично, мораль цієї байки проста: особа, яка живе без любові — це особа без душі.
Ще одним основним принципом є надія. Фраза «Надія вмирає останньою» була придумана не дарма. Надія дозволяє людям думати, що ще не все втрачено. Вона протистоїть злу і дає можливість сподіватися, що, врешті-решт, все буде добре і що зло коли-небудь зникне з лиця землі.

Потрібно сказати, що на цей напрямок етики істотно вплинула одна з проповідей Ісуса, названа «Нагірною». Ця проповідь була описана в Євангелії від Матвія, в главах з п’ятої по сьому. На схилі ізраїльської гори Син Божий проголосив одне з ключових положень євангельської етики: «Стався до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».

Зараз цю фразу називають Золотим правилом моралі. Євангельська етика — це етика Нового Завіту. Не такого жорстокого, не такого безжального. Якщо в Старому Завіті ключовим був принцип «Око за око», то вже пізніше, в Новозавітній ієрархії на вершині піраміди фундаментальною є фраза «Якщо тебе б’ють по лівій щоці, — підстав праву». І в цьому також можна вловити суть євангельської етики.

Для Господа важлива кожна людина, кожна душа — цінна, тому Він стежить за всіма для того, щоб людина не займалася речами, негідними для того, щоб потрапити в Рай і віднайти там вічне життя.

Варто також відзначити, що, якими б не були часи, хто б не сидів на троні, чи приймає людина Бога чи ні, але Золоте правило моралі все одно буде діяти.

А Любов і Надія для людства залишаться основними пунктами не тільки євангельської етики, а й фундаментом етичного вчення взагалі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>