Скільки існує людство, мабуть, стільки ж існує проблема: як і на яких засадах побудувати ідеальне суспільство. Нині сформувалася чітка загальноприйнята думка: мораль – основа людських стосунків, основа суспільства.
А от чіткої думки щодо походження моралі немає, вирізняється декілька основних концепцій: релігійні, натуралістичні, соціально-історичні.
Звичайно, мораль зароджувалась і розвивалась дуже складно і суперечливо. Історики, антропологи, етнографи хочуть дослідити конкретні хронологічні, етнографічні рамки виникнення моралі. Для етики головне в дослідженні – як і для чого виникла мораль.
Щоб розв’язати цю проблему, треба зрозуміти природу і сутність моралі. Марксистсько – ленінська ідеологія стверджувала, ніби мораль передувала зародженню самосвідомості. І це призвело до знецінення особистісного начала. Класову сутність моралі визначав історичний метод, а це заперечувало всезагальний характер моралі. Недооцінка моралі (її визначали як елемент надбудови) призвела до потворних явищ коли колектив ставився понад усе: батькопродавство – Павлик Морозов, доноси.
Цікаві і дискусійні теорії щодо заперечення існування моралі у первісному стаді. Людоїдство, інцест – можна назвати не аморальними явищами, а позаморальними. Але ж такі випадки непоодинокі і у 21 столітті.
Те, що поняття моралі з’явилось давно (цьому передували тисячі років), зазначають представники релігійної концепції виникнення моральних засад. Бог дав усвідомити своєму створінню — людині — категорії доброти і злості. Релігійні концепції визначають, що поняття добра – є головним у моралі і є втіленням божественної волі. Людина складається з плотських бажань і пристрастей, без Божої допомоги вона не зуміє усвідомити, що є добро, як до нього йти. Людське життя можливе тільки з Богом. Тому Бог нагороджує благодаттю людей моральних і карає аморальних.
Давній світ був наскрізь пройнятий релігійними системами моралі. Навіть матеріаліст Демокріт відстоював думку про те, що Бог визнає людей, які ненавидять несправедливість. Зі слів Демокріта випливає що мораль, тобто добро, люди отримують від Бога. Аксіомою стала думка стосовно Бога – він всемогутній і всеблагий. А мораль (добро) відтак має духовну піднесеність і благородство.
Релігійні засади моралі сприймаються як вселюдські – універсальні, загальноприйнятні. Суб’єктивізм в оцінці моральних вчинків у релігії неприйнятний. Людина сприймається як істота смертна і як безсмертна у потойбічному житті. Віруюча людина натхненно сприймає догми релігійні (стає високоморальною). Тоді чи можна вважати невіруючу людину високоморальною? Відповідь на це питання у науці вирішується зараз із труднощами.
Ч. Дарвін, Г. Спенсер, П. Кропоткін – представники натуралістичної концепції виникнення моралі. Так П. Кропоткін визначив такі інстинктивні умови самозбереження: взаємодопомогу, справедливість, моральність, які і об’єднують особистостей у спільноту. У еволюційному процесі і виникла мораль, виходячи із твердження Г. Спенсера, щоб стати буфером для егоїзму та альтруїзму, тобто особистість мусить, дбаючи про щастя своє, знайти межі у суспільному. Хоча, за словами ж цього вченого, держава – зло.
Натуралістичну концепцію представляють науковці біологи, затвердженням яких випливає, що рушійною силою у поступовому розвитку тваринного світу виступив альтруїзм. Дослідник Юнг захищав думку про те, що у розвитку стада інстинктивно грає роль мораль. Аргументи натуралістичної концепції дехто називає помилковими, визнає і називає редукціонізмом – від вищого (про моральні стосунки людей) до низького (способу організації життя тварин). Хоча виникненню моралі передували розвиток материнських і групових інстинктів.
Натуралістична система включає концепції, які ввійшли як поняття гедонізму, евдемонізму. Одержання насолоди – таку головну моральну вимогу визначає гедонізм. Найвищим досягненням і критерієм стосунків людей у суспільстві, представники гедонізму вважають насолоду, як найвагоміший аспект, який для людини визначила природа. Все, що принесло насолоду, — є добро, а все, що викликає страждання, — зло.
Прагнення щастя – ось головне для людини – вважають евдемоністи. Щоб здобути авторитет і славу, вважають вони, треба розвивати свої духовні і тілесні здібності, приносити задоволення собі і оточенню.
Серед яскравих постатей, які представляють етичні системи щодо появи моралі за соціально-історичних передумов, виділяються Арістотель, Руссо, Гоббс. Соціально-історичне підґрунтя виникнення моралі було чітко сформоване марксистами, захищалося ними войовниче і без заперечень. При формуванні родоплемінного ладу вказують захисники цієї концепції, і виникла мораль. Процес виробництва, соціальні потреби мали бути упорядкованими і узгодженими якимись законами. Цю функцію виконала мораль.
У первісному ладі не було розмежувань на сім’ї, відсутній поділ праці. Спочатку було стадо, потім плем’я, особистість не виділялася. Жорстока зовнішня необхідність, об’єктивні умови виживання змушували думати лише про колектив. Окремий індивід вижити не міг.
Марксистська етика твердить, що у трудових діях і виникла мораль. Проте таке твердження підлягає критиці, бо на напівтваринну психіку моральна оцінка вплинути не може. І все ж марксистська концепція стверджувала, що людина створена колективною працею і є істотою суспільною.
З одного боку переконливими у площині соціально-історичної концепції є припущення про те, коли виникла мораль, її історичний характер, соціальне начало. Але є багато думок і тверджень суперечливих, тенденційних. Прикрим є те, що окремі думки несумісні з позицій принципів гуманізму.
Звичайно, визначення концепцій походження моралі є умовними. А от закони, які регулюють стосунки особистість – особистість, особистість – суспільство такі реальні. Не так важливо, як їх називає народ чи науковці. Головне щоб ці закони базувалися на засадах добра, гуманізму, передбачали постійне удосконалення особистості, поступ уперед — до гармонії, щастя, радості.
