Ідея кордоцентризму в українській етичній думці

serzeВпродовж століть багатьма видатними митцями порушувались проблеми провідних світоглядних тенденцій в українській культурі. З плином часу думки змінювались поруч зі зміною центральної ідеї розвитку української культури.

Відбувались протистояння між хибністю та істиною, вірою та атеїзмом,і, нарешті, розумом та серцем. Встановити зв’язки між цими поняттями, можна було лише завдяки централізації одного з компонентів. Наприклад, істину можна встановити лише шляхом доведення хибності певного явища; через віру люди пізнавали світ, а тому атеїстичний напрям мислення вважався невіглаством, «темнотою» душі,гріховним шляхом. Говорячи про взаємозв’язок розуму та серця, тут виокремлювались раціоналістичні та кордоцентричні ідеї.

Кордоцентризм, або «філософія серця» вважалась центром, стрижнем української філософсько-світоглядної думки. Адже серце – це орган не лише почуттів, але і своєрідний провідник між почуттями та розумом. Розум вважався лише механізмом обдумування, планування дій, а серце – безпосереднім виконавцем. Завдяки розуму людина здатна пізнавати навколишній світ, але лише серцем вона може побачити дійсно величні та не одразу помітні речі. Саме така концепція була провідною в етичній думці XIX століття, проте, аналізуючи джерела, ми бачимо значний вплив ідеї «сердечного» світогляду на розвиток основних етичних ідей українського народу.

Пов’язано це, перш за все, з тим, що саме поняття «українці» вже висвітлює неабияку душевність,щедрість, відкритість. Чи бачили ви коли-небудь народ, який би так непорушно відстоював національну ідею? Чи зустрічали ви коли-небудь українців, котрі не знають, задля чого вони живуть на цьому світі? Запитавши їх, отримаєте відповідь: «Щоб працювати, любити свою родину та неньку Україну!» А все тому, що Україна — в серці. Це не відпрацьований механізм постійного возвеличення своєї держави за вимогою часу чи політичної системи, а щира, сильна, сердечна свідомість громадян.

Ідея філософії серця неодноразово простежувалась у працях відомих митців, зокрема Г.С.Сковороди, П.Юркевича, М. Гоголя та ін. Наприклад Г.С. Сковорода та П.Юркевич розглядали людину як мікрокосм, тобто малий світ, з «центром» — серцем. Серце є осередком духовного та фізичного буття людини. Через серце проходить абсолютно всі думки, почуття, дії людини. За їхніми поглядами, людина означає «носій серця».

П.Юркевич у своїй праці “Серце та його значення в духовному житті людини згідно вчення Слова Божого” підходить до розгляду серця як духовного начала людини, пов’язуючи тісним зв’язком серце та Біблію. Як відомо, Біблія неодноразово вживає поняття «серце» для висвітлення найчистіших намірів та провісника найвищої духовності людини. Серце є органом життя, а життя людини – це Божа благодать, отже серце – провідник між Богом та людиною.

Але, розглядаючи серце як орган почуттів та емоцій, не можна не зазначити наявність негативних почуттів , таких як заздрість, ревнощі, метушливість, лютість тощо. В даному випадку, серцем можна відчувати навіть те, що не є високодуховним, проте властиве всім людям. Біль душі, смуток, печаль — це незмінні прояви людських почуттів, їх неможливо уникнути, проте можна усвідомити і замінити радістю, щастям, благодушієм.

За Святим Письмом, серцю властива не лише емоційна, але й інтелектуальна діяльність. В даному випадку серце ототожнюється з розумом і в єдності ці компоненти становлять найвищий шлях пізнання.

Г.С. Сковорода надає великого значення серцю як засобу Богопізнання, вважаючи серце – центром, крапкою, всесвітом людської душі, яка ніде не існує конкретно, про є всюди. Цим тлумаченням він ще раз доводить цінність і невід’ємність серця від одухотвореного людського тіла та розуму. В мікрокосмі Г.С.Сковорода виділяє « внутрішнє»( «істинне») та «зовнішнє», екватором, «золотою серединою» чого є серце.

Українська етична думка наскрізь просякнута філософією серця у багатьох проявах. Філософія романтизму вміщує кордоцентричні напрями, адже романтизм містить вчення про духовний світ людини з аспекту її емоційної культури в поєднанні з індивідуальністю.

Це вчення заперечує сліпе наслідування готових шаблонів, а пропонує людству новий підхід до мистецьких проявів, абсолютно унікальних, властивих лише особі, що творить мистецтво. Чи можна вважати такий підхід до висловлення почуттів похідним з філософії серця? Беззаперечно, так. Кордоцентризм – це, перш за все, свобода серця, не обтяження, а легкість у почуттях, думках та вчинках. А чи може творити людина, закована в кайдани шаблонів, від серця, щиро?

Якщо брати до уваги етичні концепції та філософські ідеї українського народу впродовж всього його розвитку , то помічаємо, що без осягнення душевних глибин не відбувається ні пізнання, ні віра, ні мистецтво, ні мислення. Серце ж завжди залишалось центром душі, хоча це і тлумачилось в різні віки по-різному.

Незважаючи на тлумачення серця як величної скарбниці духовності, не можна вважати доброту серця даром,адже краса серця може легко зникнути, якщо людина нехтуватиме праведними шляхами свого життя. Добре, високодуховне серце — це невтомна праця людини. Якщо людина не хоче докладати зусиль для свого духовного збагачення, то серце втрачає свою самобутність та унікальність. Центром душі не вважатиметься серце, котре не пізнає себе, своє єство, свої помилки. Нажаль, нині краса і багатство серця є надзвичайною рідкістю. Проте навіть маючи добре серце, значимість цього не нівелюється, а, отже, серце – це вічне, безцінне, унікальне.

Ідеї кордоцентризму в українській етичній думці становлять цілу міцну систему, завдяки якій людина розглядається не лише як істота розумна («homo sapiens»), але і істота одухотворена з центром душі – серцем. Ця характеристика є вищою ланкою в оцінюванні людини з точки зору моралі.

Щодо сучасних кордоцентричних тенденцій етичної думки, варто зазначити, що, нажаль, нині не відводиться значна роль пізнанню серцем. Суспільство вважає, що унікальний інтелект, логічні операції та зв’язки забезпечує високий розвиток людини. А при використанні інноваційних технологій людина взагалі досягає неймовірних результатів своєї праці. Але кожен з нас забуває, що абсолютно все, що ми віддаємо , ми насамперед отримуємо і пропускаємо через серце. Лише внутрішньо ми маємо змогу осмислити всю важливість тієї інформації, що ми поглинаємо, і лише серцем ми вирішуємо як вчинити.

Досить часто кажуть: « Думай не серцем, а розумом», визнаючи тим самим перевагу сердечних почуттів над усвідомленими явищами. Але це твердження вкрай хибне, тому що в будь-якому разі, рішення діяти розумом ми приймаємо серцем.

Таким чином, кордоцентризм невипадково вважається основою української етичної думки, адже філософія серця – явище не лише світоглядне, але й суб’єктивно-індивідуальне. Сповідуючи ідеї філософії серця, ми пізнаємо себе, осягаємо найвищі точки нашої душі, а значить відчуваємо, кохаємо, мислимо, живемо.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *