Історія української етичної думки

UaНа етапах розвитку нашої держави формувалися системи моральних цінностей. З давніх давен наші пращури намагалися знайти відповіді на запитання як жити, що таке добро та зло, несправедливість і справедливість, стосунки між людьми.

Тривалий час наші предки взагалі не торкалися питання моралі. Проте певні ситуації і конфлікти зацікавили осмислення їх моральної свідомості. Коли людина ще не виокремлювала себе від природи, а була разом з природою, велику роль відігравала міфологія. Завдяки їй люди усвідомлювали себе в світі. Усі українські міфі, різноманітні вірування були пов’язані лише з природою. Людина, яка жила в ті часи намагалася бути з природою в гармонії. Міфи уособлювали в собі найперші загальні риси про такі явища як добро та зло. Міф поступово відходить, а на зміну йому виникає нове філософське мислення, яке вже створює понятійну картину світу.

Коли відбулося об’єднання у кордонах Київської Русі східних слов’ян, то відбулося формування єдиного українського народу. Велике значення для культури мало запровадження християнства. Під його впливом почали змінюватися традиційні маральні цінності. Етична думка того часу зафіксована в пам’ятках писемності, які містять тлумачення моралі. Це, насамперед, «Повість минулих літ», «Ізборники Святослава», «Повчання Володимира Мономаха». Особливістю давньоруського періоду є те, що в пам’ятках писемності зовсім по-різному характеризуються «добро та зло», моральні чесноти. Ці відмінності залежали від статусу людини, виду життєдіяльності. Питання етики і проблеми людини вирішуються на основі Біблії, а також на думках отців церкви, патристики. Цей період можна виділити як першим етапом розвитку етичної української думки.

Період ХVI – XVIII ст. був важким для українського народу. Він і є другим періодом у розвитку етики. Це час козаччини, час, коли розвивається книгодрукування, діє Острозька школа. Взагалі у школах етика як предмет не вивчалася, але вони дали поштовх до становлення філософської науки, а також вони розповсюджували твори Івана Златоуста, у яких була розміщена етична проблематика.

Діяльність Києво-Могилянської академії свідчить про формування етики як окремої науки. Професори цієї академії розглядали питання, зокрема етичних проблем людини. Ректором академії був Феофан Прокопович, а також викладачем етики. Він вважав, що головне завдання етики «досліджувати та навчати, у чому полягає найвище добро або найвище щастя й блаженство…». Серед яскравих вихованців академії був Георгій Кониський. У своїй праці «Моральна філософія або етика» він досліджує природу людини. Зауважує, що моральний вчинок і вибір людини залежать від її волі. Ще одним яскравим представником цього часу був видатний мислитель, вихованець Києво — Могилянської академії Григорій Савич Сковорода. Він навпаки звертається не до природи, а до людини. Він розкриває етико-гуманістичні проблеми. У його етиці переплітаються між собою християнські та античні традиції. Головним завданням ставить – пізнати самого себе. Етичність філософії Сковороди Г.С. розвиває традиції, які склалися у ще у братських школах.

Ще одним яскравим представником з проблем етики був Іван Якович Франко. Він вважав, що усі науки можна поділити на фізичні і антропологічні. Властивості людини поділяв на тілесні та духовні. До наук антропологічних він відносив логіку, історію, педагогіку, суспільну економіку, етнологію. Основою моральності вважав справедливість, правду, добро, приязнь. Взагалі говорив, що етика навчає людину жити по-людськи, вона допомагає їй і керує її кроками. Франко І., вважав людину від природи доброю. Дуже багато сил вклав у розвиток і пробудження національної самосвідомості українського люду.

Помітний внесок у розвиток етичної думки зробила українська організація «Громада». Особливу роль у ній відіграв Михайло Драгоманов. Вищою цінністю він вважав людину, а ідею справедливості – вищим критерієм. Для того, щоб людина почувала себе вільною особистістю потрібна освіта. За його словами, громада потрібна для того, щоб умови життя людей поліпшилися.

Третій період історії розвитку української етичної думки – XIX ст. цей період досліджує нові сфери моралі. На цьому етапі активно становиться самосвідомість українського народу. Головним питання у етичних поглядах є проблема «людина – нація». Представниками філософської думки були викладачі духовних академій та університетів, а саме С. Гогоцький, П. Юркевич, О. Козлов, Г. Челпанов та ін. Усі моральні питання були пов’язані виключно з пошуками виходу суспільства з кризи. Індивідуальне життя втрачала свій сенс, а людське щастя зовсім не розглядалося. Вищезгадані представники вважали такі ідеї антигуманними. Основою морального життя людини є праця П. Юркевича « Філософія серця». У ній знаходяться усі моральні почуття.

У цей час етика була пов’язана з філософією, але окремо виділялася як самостійна наукова дисципліна. Українські учені вважали центральною проблемою в філософії – людину. Одноголосно вони вважали, що без філософії не можна осягнути внутрішній світ людини. Подальший розвиток етико — філософської думки відбувався в межах марксиської методології.

У XX- на початку XXI ст. українська етична думка занепала, внаслідок більшовицької революції. Тогочасна інтелігенція мріяла про відродження культури українського народу. Тоталітарні порядки, певні рамки заборон щодо культурного, політичного і духовного життя українців змусили багатьох мислителів розвивати етичну думку за кордоном. У 90ті роки постали нові можливості з розвитку етики.

Перші аналізи проблеми моралі постали в навчальному посібнику «Етика» (І. Лосєв, Є. Шинкаренко, О. Фортова, Т. Аболіна. Важливою подією став вихід у світ підручника В. Малахова «Етика» (1996).

Отже, упродовж багатьох тисячоліть розвиток етичної проблематики варіював у площині філософської думки. Етика пройшла довгий та важкий шлях, щоб стати самостійною наукою. На сьогоднішній день завданням етики є виокремлення нових, прийнятих моральних установ, які б допомогли людству жити у мирі та злагоді.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *