Антична фiлоcофiя та етика

StoitsizmНа стадії свого розвитку етика не була відокремлена від моралі та моральності. Ці визначення три розумілися як одне ціле. Етика та філософія були дуже у тісних зв’язках. Етика входила, як розділ у філософію. У цей період виникають головні поняття моралі, які відіграють важливе значення у розумінні моральної філософії.

Класична антична доба у розвитку етики розпочалася із філософа Сократа. Його вважають одним із перших вчителів суспільства, оскільки він намагався сформулювати головні моральні принципи. Навчав Сократ за допомогою своїх розповідей, у бесідах, у діалогах із народом. Він не викладав свої погляди на папері, він намагався жити так, як навчав своїх учнів.

Сократ певен, що краса, любов, добро, повинні бути присутні у кожного в житті, оскільки, якщо будемо мати їх ,то будемо моральними людьми. Сократ говорив, щоб стати мудрими, треба заглибитися у середину, зрозуміти себе. Як особистість досягне мудрості, тоді вона може сміло іти вперед, оскільки не матиме помилок на своєму шляху, всі помилки будуть підраховані на перед.

Наступники Сократа поділилися на такі школи, як кініки та Кіренаїки. Основним представникам школи кініків був Діоген. Певні не продумані вчинки, змусили його до рабства, хоча він був мудрою особою. Пан побачив, що це мудра людина, радився із Діогеном, пізніше ,навіть, довірив йому виховання своїх дітей. Діоген стверджував, що потрібно відкидати розкіш, багатство, достаток, оскільки важливим є внутрішнє «я», самовдосконалення та зовнішня байдужість.

Школи Кіренаїки створена на принципах задоволення. Кіренаїки вважають, що жити потрібно лише заради задоволення, тому люди повинні робити все те що приносить їм задоволення, а інше, що приносить страждання, потрібно обходити різними сторонами. Арістіпп був представником цієї школи.

Він стверджував, що все у світі минуче. Тому потрібно відмовлятися від грошей, достатку, багатства, оскільки прийде час і це все зникне, а особистість залишиться у своєму першочерговому вигляді. Доля будь-якої особистості залежить від її самої , кожна особа сама вирішує як прожити їй це життя, завдяки умінь роздумувати, робити це краще.

Після Сократа був ще такий наступник, як Платон. Він також вважав, як і Сократ, що в житті само по собі є: справедливе та добре, красиве та благородне, гуманістичне та мужнє. При цьому люди це все псують, бруднять своїми гріхами та помилками.

Головна праця Платона була «Держава». У цій роботі Платон висвітлює та піднімає різні соціальні проблеми. У праці Платон говорить, що занепад держави ніяк не залежить від влади, а залежить від моральності людей. Платон проводив паралель між душею осіб та державою, пов’язував їх двома початками: бажаюче та дисциплінуюче.

У Платона справедливість має обов’язкові частини: мудрість, розсудливість, хворобливість . За допомогою цих частин особа пізнає себе. Пізнавши себе, це значило досягти мудрість.

Також Платон створив твір «Георгій». Цей твір був написаний від імені Сократа. У цій книзі описується питання смерті. Сократ вважав, що смерть розділює душу та тіло. Тіло, після смерті, остається таким, яким було на протязі життя, а душа людини відкривається і стають явні всі гріхи людини. Душа стає перед судом та отримує по заслуженому.

Аристотель теж досліджував етику, як науку та створив багато творів. Це такі як « Велика етика» і «Нікомахова етика». Аристотель вважав щастя у сердечних благах та достатках. Чим людина більше прагне до доброго, тим більше людина щаслива. Найвищий рівень щастя досягне мудра особа, яка розуміє філософію. Аристотель вважав, що крім душевного багатства треба ще також здоров’я та достаток, і соціальний статус людини.

Мета етики для нього—це є вчинки. А мета філософії—це є пізнання. Аристотель стверджує, що істина важлива для того, що досягти доброчесності. Всі доброчесності у Аристотеля поділяються на етичні та інтелектуальні. Розуміння етичних розглядається, як знаходження золотої серединки між двома порушеннями, наприклад: відчай між боягузтвом.

Наступний представник, то є Епікур, на його думку, сенс життя пов’язаний із насолодою. Епікур написав багато книг у яких було розглянуто цілу низку проблем. Головним ворогом будь якої людини, це був страх смерті, також страх перед усіма богами. Він стверджував, що боятися богів — це дурниця, а сильний ворог—це надія. Особа очікує-очікує, а її надія не виправдовується.

Епікур говорив, що кожна людина може задовольнити свої потреби їжею та житлом, а різні багатства, то є зайве та непотрібне для людини. Все, що перевищувало норму, то було зайве та неприродне. Головним чинником він вважав бути хазяїном своїх бажань та потягів, тоді настане спокій та буде менше переживань, тому жити стане лише простіше.

Евдемонізм Епікура розглядається, як насолода до духовного. Якщо проаналізувати, то Епікур фактично не торкається політики, оскільки він сам жив у дуже не легкий час. Його головна настанова: « Живи не помітно».

Стоїзм, також ще один із течій Античності. Стоїки стверджували, що ідеальне життя—це є повна байдужість. В цю течію входили такі філософи, як Клеанф, Сенека, Марк Аврелій.

Сенека стверджував, щоб прожити довго, треба бути спокійним. Наступники стоїцизму, вважали, що благо— це розсудливість, мужність та справедливість; а зло—це необізнаність, несправедливість, боягузливість. Таке, як багатство, смерть, життя, слава не може залежить від особи, тому до цього треба ставитися із байдужістю.

Сенека, стверджував, що філософія надзвичайно важлива у житті кожної особистості. Він говорив, що філософія надає людям впевненість та безстрашність, і що ця наука, як порада по життю.

Римський імператор, Марк Аврелій, теж був стоїком. Він створив записки « На одинці із собою», там розповідається, що він вів діалог із собою. Він описував швидкоплинність загалом життя людського. Аврелій наголошував на рисах до яких треба тягтися: мудріть, справедливість та мужність.

Марк Аврелій, говорив, що життя та смерть, будь-якої особи залежить, певною мірою, від долі і людина не здатна, це змінити та щось вдіяти, залишається терпіти все, що посилає доля. А додати інтелекту та мудрості здатна лише така наука, як філософія.

Отже, як висновок можна зазначити, що доба Античності розглянула різні проблеми моралі та створила культурний внесок, який є важливим для розвитку інших періодів етики у наступних століттях. Створено певний «фундамент», хоча в цю добу етика не вирізнялась, як наука. Але античні мислителі приклали до цього не мало зусиль та внесли багато поглядів.

Сократ говорив, що найвища цінність—це певна чеснота, яку треба пізнати.

Платон вважає, що існування в центрі особливих ідей світу є благо. Аристотель упевнений, що цих всі ідей замало, треба матеріальне втілення всіх цих ідей. Епікур говорив, що головне це бути хазяїном своїх бажань.

Саме в добу Античності було дуже багато повчань, а саме: евдемонізм, і стоїцизм, і кінізм, і кіренаізм. Ці напрямки дозволили етиці розширюватися та удосконалюватися, стати, як самостійною наукою та пройти різні шляхи аж до сьогодні і стати на новому етапі, яким ми зараз користуємось.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>