Влаcтивоcтi моралi як cпецифiчної форми cуcпiльних вiдноcин

o+sМораль це – суспільне поняття, яке впорядковує поведінку людини в певних ситуаціях, вона допомагає людині обрати позицію у суспільстві, яка необхідна для встановлення її стосунків між людьми.

Мораль керує поведінкою людини і суспільними відносинами, також вона тісно пов’язана із релігією, мистецтвом, політикою і т.д.

У моралі людина діє як представник всього розумного, ідеального, геніального, що дійсно дає можливість вважати людину гідною поваги не залежно від її матеріального становища, релігії та інтелекту.

Мораль регулює стосунки між людьми з приводу приватних, суспільних та інтимних рівнів людської діяльності, вона стверджує моральну спільність людей. Цінності моралі підтримуються особистісним переконанням людей, громадською думкою та совістю. Мораль потребую добровільного виконання вимог та правил, тобто людина сама повинна обирати, як діяти, не залежно від встановлених правил, причиною моралі є свобода думок та дій.

Особливою рисою моралі є її безкорисливість, орієнтація не на обмін «ти мені, а я тобі», а саме на примноження добра, щирості, справедливості, оскільки її основним завданням є вдосконалення особистості.

Мораль можна вирізнити з поміж інших форм життя такими властивостями:

Імперативність;
Нормативність;
Оцінюваність.

Імперативність — викладення вимог, повелінь, наказів, розпоряджень, вираження морального закону, допомога людині пристосуватися до встановлених людьми стандартів поведінки. Вперше значення імперативність в сформував І. Кант, він встановив значення категоричного імперативу, як морального закону. Категоричний імператив являється природженим моральним знанням, що підпорядковується беззаперечному виконанню. Йдеться саме про добровільне виконання людиною встановленого закону.

Золотим правилом моральності є ставлення до іншого так, як хотів би ти, щоб ставились до тебе інші. Ця властивість забезпечує єдність суспільства, розвиває його духовне життя, допомагає зорієнтувати поведінку людини залежно від встановлених норм, які сформувались історично. В історичному розвитку поведінка людини жорстко контролювалась, переважали відносини залежності, але поступово все почало змінюватись і перевагу почали віддавати саморегулюванню, людину почали визнавати вільною, незалежною, здатною обирати варіанти своєї поведінки на власний смак.

Імперативність як необхідність і особиста воля – взаємопов’язані, вони розглядають свободу як самостійний вибір і свідомий спосіб дій.

Нормативність – моральна необхідність, яка панує у суспільстві, у дотриманні певних норм, правил, для досягнення певного результату у стосунках між особистостями. Нормативність являється довгим і важким процесом перетворення контексту моральних норм в моральну особу, вона є способом відтворення у суспільстві звичайних відносин через окремі дії, вчинки людей, засіб взаємодії людей різних вікових поколінь та епох.

Моральні норми можна поділити на дві групи: заборони та зразків. Норми – заборони з’явилися ще дуже давно, вони обмежували свавілля людей, природні потяги людини, а от норми – зразки показують високий показник розвитку суспільства, який був пов’язаний із розвитком цивілізації. Ці дві групи являються межовими між дозволеним і недозволеним у поведінці суспільства.

Нормативність виражає прості правила поведінки, в кінці якого має буди відповідність думок та інтересів суспільства і особистості. Моральна норма — це коли зовнішні спонукання перетворюються у внутрішні настанови, їх не можна приписувати на всі епохи та народи. Мораль завжди або схвалює, або засуджує поведінку людей, але вона також намагається врахувати певні обставини і можливості особистого діяння людини. Для виключення помилкових понять потрібно все пов’язувати з громадськими думками і взаємодіяти з кінцевим результатом та наслідками.

Оцінюваність – пов’язана з осудженням чи одобренням дій, вчинків, поведінки особистості, та інших суб’єктів. Оцінювати громада може будь – які соціальні явища: релігійні, економічні, політичні, також може оцінювати власні дії, тобто самооцінка. Оцінка залежить від змісту діяння: згода, похвала, невизнаність, осуд і т .п. Оцінюваність визначає моральну сутність людини у її відношенні до інших суспільних верств населення, спільнот, та зокрема до особистості людини.

Оцінювати ми можемо відносини між людьми, добре або погано, справедливо або не справедлива, чесно або не чесно, гідно або не гідно тощо. В оцінюванні моральності особи потрібно звертати увагу на такі характеристики як: чесний, брехун, трудолюбивий, розгельдяй, скромний, нахабний. З визначення моральної діяльності складається загальна оцінка моральності людини. Залежно від масштабу, сфери, можливостей можна виділити різні спроби оцінок. Оцінка може публічна, особиста, надрукована чи усна, викликати захоплення або невдоволення, інтерес чи нейтральність.

Отже, всі властивості моралі існують і діють в єдності один з одним і являють собою механізм функціонування моралі. Ці властивості є особливою формою встановлення стосунків між суспільними групами і поведінкою людини, усвідомленому прийнятті правил та законів моралі і підтримуванні їх. Мораль є внутрішньою якістю особистості, яка допомагає їй бути людяною, підтримувати та покращувати єдність суспільстві, розвивати його і саму себе.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *