Соціальна етика Платона

platonЕтику Платон описував, виходячи зі свого розуміння людської душі, і поділяв на два види:

індивідуальну етику;
суспільну етику.

Проте, перечитуючи праці Платона, можна дійти висновку, що ці два, на перший погляд різні поняття, тотожні і не подільні. Індивідуальна етика лежить в основі суспільної етики. Від правильних індивідуальних етичних переконань залежить благополуччя суспільства, держави, і навпаки.

В трактаті «Держава» Платон описує добро не як результат досягнення особистого щастя, а як знаряддя кожного для досягнення суспільного блага. Також тут мислитель описує суспільний лад, у якому кожен міг би реалізувати людську природу і існувати як особистість.

Якщо брати до уваги думки Платона, то істинна Держава виникає внаслідок суспільного поділу праці, де кожен може, хоча, відповідно до етичних вчень філософа доречніше буде сказати повинен, обрати вид діяльності відповідно до своїх схильностей, навичок та переконань. Той хто освоїв досконало одну роботу, а не робить задовільно відразу декілька. Так наприклад, той хто з дитинства працював в полі повинен бути хліборобом, а не воїном чи будівельником, а той хто все життя займався купецтвом не повинен бути на чолі Держави чи суддею.

Щодо державних діячів, Платон взагалі мав своє уявлення, що це мають бути обізнані мислителі (на мою думку тут він утотожнює мислителів з відомими «семи мудрецями») які б мали усе в достатку без права накопичувати ці блага.

Платон вважав, що всі існуючі, на той момент, організації та держави є неповним та жалюгідним наближенням до ідеалу, окрім Тиранії. Тиранію взагалі він не сприймав як державу, утотожнюючи її із чимось зі світу зла. З огляду на це він не схвалював усі існуючі види державного устрою. Він вважав що влада Тирана, військових, багатих чи більшості неприродна і суперечить усім етичним нормам і законам природи.

Платон поділяв думки про те, що соціальна нерівність людей, яка притаманна будь-якій Державі, повинна грунтуватися перш за все на природній нерівності людей, в залежності від трьох ознак: складу розуму, стану душі і отриманих знань. Відповідно до соціального становища, людині повинні бути притаманні різні типи чеснот. Наприклад, якщо це правитель чи суддя, то їм повинна бути притаманна перш за все справедливість, мудрість, доброта, чесність і т.д., якщо ж це ремісник то йому достатньо бути майстром своєї справи.

Щодо політичних поглядів Платона щодо державних устроїв, то найкраще їх описано в працях його учня – Арістотеля, який критикував свого вчителя(вони мали різні погляди щодо ідеальної держави і суспільства). Так в трактаті «Політика» описано шість типів форм правління, три з яких є позитивною формою, три негативною, в свою чергу за типом правління кожна з двох є протилежністю одна одній, з тонкою гранню.

 

Позитивна:

Негативна:

Монархія Тиранія (Диктатура)

Аристократія

Олігархія

Політія

Демократія

 

Монархія – правління однієї особи на благо суспільства. «Монарх» виступає перш за все в інтересах та у благо власного народу, в той час як «Тиран» керує для задоволення власних потреб.

Аристократія – правління декількох (представники кожної із сфер суспільства, що мають усі чесноти та користуються повагою.) на благо суспільства. Олігархія ж навпаки – правління декількох у власних інтересах, з метою збагачення.

Політія – правління більшості на благо суспільства. Демократія являє собою правління більшості або народу у власних індивідуальних інтересах. Аристотель писав, що при демократії найбільш негативною стороною є те, що кожна, навіть божевільна і абсурдна, точка зору необізнаної і неграмотної людини має враховуватись при виборі суспільної вигоди. Саме тому найбільш тонка грань між Політією і Демократією, це коли суспільне благо починає утотожнюватись із суспільно-індивідуальною вигодою.

Також при розгляданні Платонової суспільної етики, не можливо не згадати методи досягнення справедливості у державі. Мислитель пропонує поділити громадян на три стани, що матимуть своєрідне і особливе виховання: правителі, стратеги і виробники. До першого стану він відносить мудреців і філософів, обов’язок яких керувати. Другий стан – стражі. Вони повинні служити правителям, оберігати кордони, допомагати керувати нижчим станом, боротися з зовнішнім ворогом. Третій стан ті, хто має забезпечувати матеріальним виробництвом суспільство. Вони повинні підпорядковуватись вищим станам.

Щодо виховання – філософи, як і воїни на перших етапах повинні бути однаково фізично розвинені, тому мають вивчати одні й ті ж самі дисципліни. Далі іде поділ за станом душі і складом розуму на стражів і правителів. Філософи продовжують вчитися далі, і після закінчення навчання мають обіймати державні посади. Жоден з стражів чи правителів не повинен мати сім’ї, не повинен мати доступ до матеріальних цінностей. Забезпечувати їх повинні виробники.

Філософа Платон описує як особистість, що має любов до істини, повинен бути шляхетним, правдивим, великодушним, справедливим та ін.

Багато хто вважає Платона основоположником наукового комунізму, за його ідеї і твердження про те, що приватна власність спотворює природний поділ суспільства. Арістотель неодноразово критикував погляди свого вчителя щодо суспільного поділу та поняття ідеального державного устрою у своїх працях (відомий вислів: — «Платон мені друг, але істина дорожча») . Так наприклад він визначав і вивчав окрім чеснот, притаманних істинним філософам, ще й моделі їх поведінки. Розділив поняття справедливість на розподільчу і урівнюючу, що на його думку теж було важливим критерієм формування суспільного блага. Більшість ідей Платона вважав утопічними.
Висновок.

На мою думку ідеї суспільної етики Платона розумні, проте утопічні. Утопічність полягає в тому, що, якщо згадати його «міф про печеру» з трактату «Держава», він в своїх ідеях виходив з того припущення, що люди «скинули свої кайдани» і долучилися до «світу ідей», тобто описує суспільство, що збагнуло істинну сутність, відкинувши чуттєве сприйняття. Проте не пояснює як саме суспільство перейшло на цей етап, зазначаючи лише що це є місією мудреців. Проблема також полягає в тому, що Платоном не було враховано таких факторів суспільного добра як «міра», «кількість», «якість», «відносність», «час» та «місце».

Не було враховано такого чинника, як унікальність та неповторність типу мислення кожної людини, її фобій, фізіологічних і психологічних особливостей, перешкод що постають на шляху у житті кожної людини. Не враховано зовнішніх чинників, що не залежать від волі і можливостей чи то «правителів», «стражів» чи «виробників». Чи приймали б вони, і як саме, справедливі і розумні рішення для забезпечення суспільного блага під дією цих чинників?

Ідеї Платона знайшли відлуння у ідеях Канта, Маркса та ін. мислителів що народилися набагато пізніше. Проте з огляду історії, намагання втілити ці ідеї закінчилися тотальним провалом.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>