Пробачити усе зло

Probach-zloОдвічно ведеться боротьба добра і зла.. Війни, голодомори, терори , в’язні, які відбувають термін покарання, дрібні бійки та сварки у сім’ях все це можна назвати злом, хоча кожна сторона того чи іншого конфлікту завжди вважає себе правою, вважає себе добром. Нескінченні війни між релігійними спільнотами ведуться во ім’я Свого Эдиного Бога, хоча у кожної сторони конфлікту Він інший. Як же визначити хто правий, а хто ні?

Звичайно ж не бійками і не війнами. Треба просто змиритися і прийняти те, що всі ми різні, у кожного свої погляди на життя, різні думки, характери. Треба вміти прийняти людей, щоб вони прийняли тебе, і краще, як кажуть: «пізно ніж ніколи».

Як відомо, українсько – польські відносини завжди були м’яко кажучи напруженими. Конфлікт на території колишньої Польщі ( тепер західна Україна) добре описаний багатьма істориками, свідками тих подій, у науковій та публіцистичній літературі. Було багато спроб примирення двох держав, але не всі вони увінчувались успіхом. Зараз, на мою думку, вони співіснують досить мирно, та робити дружні, теплі кроки на зустріч одне одному ніколи не буває зайвим.

Ще одним доволі таки суттєвих кроком до покращення стосунків обох сторін був візит Преосвященного владики Венедикта у Любліні ( Польща). Запрошення було надіслане від отця Степана Батрухи, пароха храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ. Там проводилась акція під назвою: «Україна в центрі Любліна», і було це все 17 листопада 2013 року.

Там же, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці Владика відправляв службу, великої уваги надавав Святому Мученику Йосафату Кунцевичу, розповідав про його величезний внесок до єдності Всесвітньої церкви. У Римі незабаром святкуватимуть 50-річчя перенесення його мощей до Ватикану.

Потім у Любліні відбулася презентація документального фільму «Пробачити усе зло», він був створений для польського телебачення, Владика Бенедикт приймав участь у цій презентації, а також в обговоренні фільму. Після презентації відбулася активна дискусія, у якій приймали участь науковці та духовенство. Українці і Поляки шукали шляхи справжнього примирення, шляхи не допущення тих чи інших помилок у майбутньому.

У документальному фільмі «Добро і зло», режисером якого є Г. Лінковський розповідається про досі невідомі нікому факти з історії, взяті з архівних документів. Двоє істориків розповідають про події, які досі є сенсаційними, про зустріч і угоду між АК та УПА, травень1945 року. Це вона нарешті призвела до примирення міжусобної боротьби, дослідники глибоких архівних розкопок досліджують всі ці події, аналізуючи їх до деталь, щоб не пропустити жодної дрібниці.

В той же час 70 та річниця трагедії на Волині, зі столиці Польщі виходить проща з хрестом бл. Єжи Попелушка, гаслом якого було: «Добром перемагай зло». Паломники шукають різні шляхи примирення, немов загладжують провини віків, вони не хочуть щоб двох народів розділяла історія, важка пам’ять давно минулих років.

На дебатах, які відбулися одразу після представлення фільму «Пробачити усе зло» взяли участь також режисер фільму Гжегож Лінковський, а також історики-герої фільму Маріуш Зайончоквський та Роман Кабачій. Владика Венедикт проголосив промову, він сказав те, над чим варто, і над чим задумались учасники дебатів, частинкою його промови були такі слова: ««Ми з детерміновані своїм пунктом бачення.

Мета нашого християнського життя – це щось наднаціональне. Убиті і вбивці, напевно, бодай раз промовляли «Отче наш». Але промовляли, мабуть, несвідомо, бо призиваючи ім’я Отця, ми стаємо братами. І раптом 1943 року український брат піднімає руку на брата-поляка. Історії не можна забути. Зустрічі та діалог дозволять прийняти ту пам’ять і з любов’ю простягнути один одному руку взаємопрощення і примирення. А сьогоднішня зустріч – це не цеглинка, а величезний камінь у будуванні порозуміння між українським і польським народом».

А й справді, над цими словами слід глибоко замислитись, бо в них є істина, пам’ять та історію свого народу треба приймати, якою б вона не була, та чи інакша ситуація, подія, яка минула, ніколи вже не повториться, і треба жити далі, жити не минулим, а теперішнім, і творити його, творити майбутнє, і якщо кожен спробує вкласти свою маленьку цеглинку в величезну будову, ми зможемо побудувати мур дружби, любові до ближнього та поваги, і ніяке зло навіть не наважиться його руйнувати.

Взяли за душу також слова е одного оповідача — єпископа Мєчислава. Він говорив про те, що альтернативи українсько-польським відносинам немає. Адже дійсно, людям, які стільки років були поневолені, важко відкритись, важко простити і попросити пробачення, тому що для цього людина має дути вільною, незалежною, відкритою. І, хоч ми здобули Незалежність, все одно десь глибоко в нас лежить невпевненість у завтрашньому дні.

«Коли наближалася річниця Волинської трагедії, я розумів, що конфлікти народної пам’яті з’являлися і будуть з’являтися. Коли ж довідався від отця Степана Батруха про прощу, мета якої — зустріч із пам’яттю своєю та іншою, зрозумів, що цю тему можна розробити», — у такий спосіб режисер Гжегож Лінковський окреслив ідею створення фільму.

У фільмі: «Пробачити усe зло» двоє молодих істориків намагаються відповісти на запитання: — Чи можливе українсько – польське поєднання? Це справді, дуже важке питання для українського народу, важко просто так забути всі приниження і гноблення нашиш поколінь, культури. А саме Польща й доклала великих зусиль до цього нищення- це яскраво висвітлює та ж сама вже вище сказана Волинська трагедія.

Юзеф Пілсудський розглядав Волинь та Галичину як давні польські земні, і намагався для початку встановити керівництво над ними. Переселяли людей з Польщі на Україну, відбираючи при цьому землі в українців, та віддаючи їх полякам. Українці обмежувались в правах, руйнувались храми, а скільки було жертв… На 60-ту річницю Волинської трагедії зустрілися тодішні президенти обох держав: Леонід Кучма(Україна) та Олександра Кваснєвського(Польща) – це був перший крок до примиринення. Було встановлено пам’ятну стелу.

Така ж, а може ше й гірша ситуація сталася під час голодомору, Річ Посполита спочатку просто не звертала увагу, і не допомагала українцям, а потім, коли ті почали, вірніше, хотіли почати втікти з голодної країни, просто перекрила кордони, а потім і до винищення руки дійшли.

Одним словом, важка низка історичних подій тісно переплітає наші відносини з Польщею, але я вважаю, що ми не повинні нести в собі той негатив минулих літ, і кожен має зрозуміти, що немає війни во ім’я добра. Війна- це завжди зло.

Щоб змінити нарешті світ на краще, а добро перемогло зло, треба насамперед змінити свій світогляд. Навчити людей бачити хороше, хотіти бачити тільки хороше, і самим його творити. Звичайно, злочинці, напевно ніде не дінуться, аварії траплятимуться через нетверезих водіїв, ювелірні магазини будуть грабувати. Таке життя, і добро без зла існувати не може, так само як день без ночі, та небо без землі. Та не треба робити для дітей такої історії, яку нам залишили наші предки.

Українсько- польські стосунки повинні покращитись. Для мене, як для українки це є дуже важливим, адже я живу недалеко від цієї держави. Саме на Волині, яка постраждала свого часу від поляків найбільше, я планую в майбутньому досить часто відвідувати цю державу, хотіла вступати в польський вуз в місто Жешів. Багато моїх знайомих навчаються саме там, і дуже задоволені системою освіти в Польщі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *