Етика психоаналізу та її значення

freydВ 1880 році з’являється теорія психоаналізу, коли колега Зигмунда Фройда, Йозеф Броєр, повідомив йому про спостереження за Анною О., яка страждала істерією і вилікувалась під час терапії за допомогою техніки гіпнозу. Після цього Фройд активно використовувавши цю ж техніку підтвердив результати Броєра. В їхній спільній праці «Дослідження істерії» були висунуті припущення, що симптоми таких захворювань є замаскованими спогадами з проживших раніше травматичних подій. Фройд писав, що забування таких подій він вбачає у суперечностях між певними імпульсами, що пов’язанні з моральними засадами та даними подіями.

Пізніше, Фройд почав працювати окремо, так як Броєр відійшов від даних досліджень, і визначив, що пацієнт може розкрити забуті події не тільки способом використання технік гіпнозу,а й за допомогою використання вільних асоціацій. Клінічні дослідження довели, що ця техніка є дієвою не тільки з істерією, а й з неврозом нав’язливих станів сексуальної природи (які часто виникають в дитячому віці).

Щоб позначити дитячі переживання, пов’язані з несвідомим бажанням суперництва з одним із батьків спільної статі і бажанням оволодіти кимось з батьків протилежної статі, Фройд виводить термін «едипів комплекс». 1895-1905 роки були періодом інновацій для Зигмунда Фройда та його теорій. Саме в цей момент було розроблено топографічну модель психіки, яка складалась з трьох секцій: свідоме, несвідоме, підсвідоме. І класифіковано захисні механізми, які заважають субстанціям потрапити з несвідомого у свідоме. Він вважав, що однією з найдієвіших технік є тлумачення сновидінь, яка дозволяє розкрити всі несвідомі бажання, тому що саме під час сну захисні механізми послаблюють свою дію.

В 1923 році була сформульована теорія про функціонування психіки в термінах її структурної організації. Структуру психіки Фройд поділив на: Я (Его), Воно (Ід), Над-Я (Супер-Его). Психічні функції були згруповані в залежності від ролі, яку вони відігравали у внутрішньо-психічному конфлікті. Теорія Фройда зазнала критики від вчених-сучасників. Право психоаналізу на існування з’явилося після того як в 1906 році Карл Юнг підтримав цю теорію.

Але пізніше Юнг та такі послідовники Фройда, як Адлер, Ференці та Ранг, відокремилися від нього і започаткували альтернативу фройдівському вченні власні психоаналітичні школи. Також Карл Юнг, представив напротивагу Фройдовому «комплексу Едипа», новий комплекс в психоаналітиці, під назвою «комплекс Електри», який містив в собі теж значення, але відповідав жіночій статі, тобто, надмірної любові до батька і ворожості до матері.

А тепер детально розглянемо питання психоаналізу. Існує два загальних визначення цього поняття:

1. Психоаналіз, як спосіб інтроспекції (один з методів психологічного аналізу, який полягає в самоспостереженні), який передбачає систематичне пояснення несвідомих процесів чи зв’язків.

2. Психоаналіз, як група методів для дослідження ментальних процесів, методів терапії невротичних захворювань та психологічних теорій особистості.

Психоаналіз різко відрізняється від психотерапії та психіатрії, так як ставить за основу, ствердження про існування психічного несвідомого, та аналіз і інтеграцію складників цього несвідомого в терапії. Психоаналіз спирається на ідеї, щодо структури психічного апарату, клінічних досліджень та спостережень, динаміки ментальних процесів. Особистість стає об’єктом, що призводить до руху енергії лібідо і поступово розвивається через зовнішню заборону виявлення його, та у переносі його на соціально-корисні чи соціально-схалені для людини певні види діяльності.

Саме тому психоаналіз, вважають, психодинамічною теорією, яка називає поведінку людини детермінізованою взаємодією конкуруючих психічних сил.
Щоб виокремити етику психоаналізу, ми детально розглянемо видатних вчених та їх роботи у цій теорії, та методи і засоби, які використовуються у психоаналізі.

А. Адлер центральним у своїй концепції визначав, принцип компенсації. Згідно з цим принципом людська діяльність прагне до вищості, тобто, особистої переваги, що реалізується завдяки механізмам компенсації, а саме через слабкість первинного почуття неповноцінності. Цей механізм детермінує її психіку, так як є механізмом формування особистості. Прагнення до особистої переваги та способи реалізації, стають «життєвим стилем» людини. Адлер критикує фройдизм через перебільшення ролі сексуального й підсвідомого в детермінації поведінки людини, визнаючи важливу роль соціальних і культурних факторів у сфері буття людини.

Карл Юнг звільнив від сексуального підходу психологічну теорію, позначивши поняття «лібідо», як психічну енергію. Він пояснював життєві проблеми через дію архетипів (колективного несвідомого), які концентрували віковий колективний досвід. Саме на його погляд психологічні напруги, глибокі переживання, людські вчинки зумовлені під дією сили архетипів. Вчення Юнга зупиняється на самоаналізі, пропонує систему орієнтацій, за якими значущими залишається несвідоме та свідоме. Його етичні принципи заперечують етику Фройда, яка орієнтувалась на аскетичну мораль, розділювала поняття на добро і зло.

Етика Юнга передбачає відмову від аскетизму, відстоюючи психологічну цілісність протилежностей. На основі фройдизму з’являється течія неофродизму він зберіг логіку міркувань властиву психоаналізу і відмовлявся бачити сексуальні мотиви у поведінці людей. Одним з видатних представників цієї течії був Е.Фромм, який займався дослідженням психічних взаємозв’язків та поведінку індивіда в залежності від соціальної структури суспільства.

Е. Фромм автор концепції «гуманістичного психоаналізу», саме на якій і заснована «гуманістична етика, критикував класичний психоаналіз, адже на його погляд проблема неврозів перебуває у зв’язку з етикою, так як «кожен невроз становить собою моральну проблему» та зумовлений моральними конфліктами.

Розглядаючи етичні концепції Фромм не погоджувався з висновком, що людина є злою або доброю від природи. Ототожнення соціальних і моральних норм спричинює відчуження людини, а зведення біологічних процесів до моралі наявність людського начала в ній. А сповнений насиллям та егоїзмом світ потребує гуманної етики, гуманної моралі, що сприяють обстоюванні особистості у всіх сферах життя, забезпечуючи гуманні стосунки в соціумі. Оздоровити суспільство можна шляхом морального удосконалення, самопрозріння людини, яке досягається при використання методів гуманності в психоаналізі.

Незважаючи на утопічність висновків, репрезентований неофройдизм збагатив знання про людину, як про носія суспільних відносин та започаткував нові аспекти в дослідженнях її як особистості.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *