Чи може зло виступати засобом здійснення добра?

good_evil«Добро» і «зло» — два найзагальніші поняття моралі і дві найважливіші категорії етики. Більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло. Пересічній людині у повсякденному житті доводиться постійно вдаватися до категорій «добро» і «зло», співвідносити з ними свої думки, вчинки, визначати за їх допомогою ставлення до оточуючих.

Якщо вийти на вулицю і запитати перехожих про їхнє ставлення до добра і зла, очевидно, що перевага буде надана добру. Адже у масовій свідомості добро асоціюється зі спокоєм, безпекою, добробутом, матеріальними благами, успішною кар’єрою і т.п., а зло – з негараздами, конфліктами, небезпекою, нестатками і т.д. Тому, природньо, що людське єство прагне до позитиву і комфорту, намагаючись уникнути при цьому проблем. Але мало хто при цьому задумується про відносність суті цих понять. Кожній людині властиве своє розуміння добра і зла. Наприклад, для когось добро – це те, що є прийнятним та вигідним для нього. Десять заповідей Божих – це своєрідний кодекс добра.

«Не вбий», але якщо це ворог, який хоче забрати твою свободу, твоє життя? «Не вкради», а якщо йдеться про загрозу людського існування? Українці в часи голодомору змушені були красти колоски з колгоспних полів, щоб вижити.

А ще добро обов’язково має перемагати зло. Це знає кожна дитина. Практично всі українські та й не лише українські казки закінчуються саме так: погані персонажі покарані за свої злі вчинки, хороші – нагороджені (хто багатством, хто – щасливою долею). У школі продовжується чітке розмежовування добра і зла. Добре, коли учень слухняний, дисциплінований, виконує всі вказівки вчителя. Порушники шкільної дисципліни, школярі, які не хочуть старанно навчатись, засуджуються і автоматично потрапляють на протилежний полюс. Людину постійно спрямовують на добро. Однак результат інколи протилежний. Чому?

Ще зі шкільної лави ми знаємо, що «добро» і «зло» — це антоніми, слова протилежні за значенням. Однак, на мою думку, ці два протилежні поняття взаємопов’язані між собою. Вони до певної міри, передбачають одне одного. Тому зло в певному розумінні може виступати засобом здійснення добра і навпаки. Якби в світі не існувало зла, всі люди були безгрішними, неможливо було б говорити про добро. Пригадується сцена із Булгаківського «Майстра і Маргарити», коли Воланд запитує у Левія Матвія: «Чи не будеш ти ласкавий подумати над питанням: що робило б твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні? Адже тіні виникають від предметів та людей…».

Людина не може в повній мірі оцінити добро якщо не пізнає зла. На шляху від дитини до дорослого вона має певним чином випробувати себе, відчути розчарування, поразку, страх, сором, щоб усвідомити межі власних виборів та вчинків. Набуття цього досвіду є достатньо ризикованим. Адже такий досвід зла може згубно вплинути на майбутнє людини. Однак, не можна заперечувати його користі, яка полягає у підвищенні морально-духовного рівня особистості, зростанні та примноженні найкращих людських рис та якостей. Великий гуманіст й знавець дитячої душі Януш Корчак з цього приводу писав: «Мій принцип — нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість».

Згадується прислів’я: «Добрими намірами прокладена дорога в пекло». Цей приклад може наштовхнути на думку про те, що необхідно свідомо привносити зло у наше життя. Зовсім ні. Людину необхідно готувати до зустрічі зі злом. Давати їй можливість робити помилки, долати труднощі, самостійно робити вибір і нести відповідальність за нього. Адже без можливості зла, його досвіду чи присутності в свідомості й пове¬дінці людини неможливе формування та розвиток справжньої моральної доброти.

Повернемось до вищезгаданого великого твору М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Воланд – це втілення вселенського зла. Одне із його призначень – спокушати людей, вводити в гріхи, губити людську душу. Однак, у Булгакова Воланд – кат людських вад. Він та його супроводжуючі карають людей за їхні гріхи. Іван Миколайович покараний безумством за погані вірші, Степан Лиходієв – за неробство і розпусту, голова будкому Босий – за хабарництво, Варенуха – за брехню, барон Май гель – за доноси. При цьому сам Воланд і його свита обґрунтовують покарання кожного. «Взагалі вони останнім часом страшенно свинячать. П’янствують, вступають у зв’язки з жінками, використовують своє становище, нічого не роблять, та й роботи нічого не можуть, тому що нічого не розуміють в тому, що їм доручено…» — це про Лиходієва.

Загалом, зло для героя Булгакова – не мета, а засіб, можливість боротися з людськими вадами та несправедливістю. В реальному житті кожна людина теж усвідомлює, що за свої злі думки, слова, вчинки вона може бути певним чином покараною. Когось це стримує, не дозволяючи здійснити злі наміри.

У зла є ще одна важлива функція, яка спрямована на добро. Воно пробуджує в людині найвищі моральні чесноти: самоповагу, гідність, прагнення до свободи. Люблю творчість Ліни Костенко і вважаю її найгеніальнішою українською поетесою. Вона належить до покоління шістдесятників, людей, чиє життя пройшло у дуже складні часи, часи залізної завіси й антилюдяної системи, яка знищувала найкращих. У 1965 році й потім – у 1972, 1980 роках – Україною котилася хвиля арештів, тривала боротьба комуністичного режиму з інтелігентами-гуманістами, яких проголошували «буржуазними націоналістами». Але навіть у цих жахливих умовах з’являлися твори неперевершеної художньо-естетичної вартості.

Як зазначає Дмитро Дроздовський у своїй статті «Хвилі Часу», написаній для збірки Л.Костенко «Річка Геракліта», «…Проте в якийсь момент велети – а такими була протестна інтелігенція України, насамперед шістдесятники, – змогли поцілити в її (системи) центро, звільнивши історичні шлюзи свободи…». І далі: «Тепер у новому соціокультурному вимірі і велетів немає, і система нових ґатунків набагато страшніша. Зло набуло безформної структури, як клітини, в яких немає ядра, – пріони. І все це спричиняється до того, що люди перестали дивитися одне одному у вічі, і душі набули гіркого присмаку…

Вже багато років тому Ліна Костенко про це написала:

В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста.»

Ця стаття була надрукована у 2011 році. А в кінці листопаду 2013 року в Україні розпочався Майдан. Люди вийшли не лише тому, що керівництво держави прийняло рішення призупинити процес підготовки підписання Угоди асоціації України з ЄС. Рівень зла в суспільстві, яке породила і уособлювала собою тодішня влада, дійшов крайньої межі. Це пробудило в українцях найвищі моральні цінності, спрямувало до морально позитивного начала. Зараз боротьба триває. Українці змушені воювати. Війна сама по собі – це зло. Однак, в даному випадку вона є засобом досягнення добра для України: незалежності, демократії та волі.

Мені дуже подобається притча про двох вовків. Вона розповідає про те, як колись давно старий індіанець відкрив своєму внукові одну життєву істину: «В кожній людині відбувається боротьба, схожа на боротьбу між двома вовками. Один вовк представляє собою зло – заздрощі, ревнощі, егоїзм, амбіції, брехню. Інший вовк втілює добро – мир, любов, надію, доброту, вірність. Маленький індіанець, схвильований словами діда, запитав: «Який же вовк в решті решт перемагає?». Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів: «Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш». В кожному з нас існують ці два начала: добро і зло. Кожна людина має можливість вибору між ними. Добро є найвищою людською чеснотою та самоцінністю, сенсом людського існування. Але щоб це зрозуміти, необхідно пізнати зло. Тому зло є засобом розуміння добра, а інколи і його здійснення.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>