Витоки і розвиток ноосферної ідеї В.І.Вернадського

vernadskiyyПраці Володимира Вернадського несуть в слід за собою дуже велике значення заради екологічної етики та її становлення. Його теорії про ноосферу почало формуватися на початку нинішнього століття.

У 1923 році він висловив еволюційно-проективну оцінку про перевтілення людини в всемогутню геологічну силу, яка має здатність переділити у власних зацікавленнях біосферу Землі, виділяючи дві стадії формування ноосфери: свідомий і стихійний. Велика вагомість теорії про ноосферу осідає у етичнiй спрямованості. Принцип єдності природи і людини; зросу наукової ідеї; інтернаціоналізації учення як релігійного єднання суспільства; критичності; душевної відповідальності учених; принцип творчості; принцип суспільного вчення – все це є головними його рисами.

Вернадським ввів поняття «ноосфера», щоб позначення новий стан у еволюції природи, який пов’язаний із припливом свідомості людини, він став називати його етапом еволюції біосфери, який обумовлений спрямованою на перевтілення природи роботою.

Вернадський дійшов до замислу про ноосферу в заключні роки власного існування, у ньому відобразились наслідки його багаторічного научного пошуку, отже основні принципи, які полягли в основу, опрацьовувались задовго до її виникнення.

У ноосфері Вернадського розвиток здійснюється послідовно, коли розвиток може скерувати розвиток біосферу в зацікавленнях особи.
У нашому світіі ноосфера являється новим геологічним явищем. Людина вперше стає великою геологічною силою. Відносно з тим, що існувало спочатку, вона може своєю думкою та працею перебудувати царину свого життя.

На мою думку, у науці про ноосферу Вернадський підсвідомо створив дослідження з’єднати гуманітарні знання із природничими, визначивши ідею як специфічну форму енергії. На сьогоднішній день концепція ноосфери стала головною у взаємостосунках „ природа – людина” і має стати началом ноосферної просвіти, зверненої до мудрої та вільної особистості.

Ноосферу Вернадський розглядав як природне тіло, яке перетворене людською діяльністю, компонентами якого являються атмосфера, гідросфера, літосфера та органічний світ.

Володимир Іванович визначив умови, які потрібні для виготовлення ноосфери: соціальні учення, моральна відповідальність учених застосування наукової праці для руйнувальної цілі, розвиток наукової ідеї, створення єднання суспільства на ґрунті інтернаціоналізації. Ключева ідея мислителя полягає у переході біосфери у ноосферу. Це являється стадією розвитку матерії.

Спільність біосфери і людства є головною темою теорії про ноосферу. У своїх розробках Вернадський визначає початки даної спільності, призначення біосфери у розвитку суспільства, це допомагає збагнути місце і роль знаменного розвитку суспільства в еволюції біосфери, та необхідності її перехід у в ноосферу. У фундаменті теорії про ноосферу полягає те, що особа не є самодостатнім живим створінням, яка існує осторонь за особистими закономірностями, а також спів існує в середині природи та є часткою її.

Людина є невідривною від біосфери, вона існує в ній і має можливість обстежувати безпосередньо власними органами відчуттів лише її об’єкти. Лише побудовами розуму вона може проникати за межі біосфери, виходячи з не багатьох категорій нечисленних явищ, які вона може отримати в біосфері зоровим опрацюванням надземного горизонту та досліджуванням в біосфері зображень космічних явищ, або попадаючись у біосферу космічної неземної речовини.

Отже, наукове міркування людства, трудячись тільки в біосфері, вході демонстрації перевтілює її на ноосферу і охоплює її інтелектом геологічно. Тільки тепер стало припустимим наукове акцентування біосфери, яке є провідною галуззю знань з навколишньою дійсністю.

Більша частина ноосферних досліджувань має екологічний напрямок, адже у концепції ноосфери закріплюється сучасне єднання людства і природи, висвітлюються ознаки якісного теперішнього ступеня функціонування особистості в біосфері, які характерні сьогоденню.
Новітня екологічна наука в останній час все частіше обертається у власних структурах до концепції ноосфери, опрацьованої визначним науковцем Володимиром Вернадським.

Перехід біосфери у ноосферу реалізовує в собі якості свідомості, цілеспрямованої діяльності та творчої праці. Вернадський пізнавав вагомі завдання створення ноосфери, які фігурували перед людством.

Період становлення ноосфери Вернадський пов’язує із впливом багатьох чинникків: єднанням людства і біосфери, єднанням людської династії, всесвітнім темпераментом суспільної діяльності та її зв’язком з геологічними ходами, розвитком демократичних формальностей людського співіснування та стремління до миру народів світу, небувалим розвитком техніки та науки.

Спадщиною сьогоднішнього дня стало багато того що написав Вернадський, адже зрозумілими і сучасними нам є його міркування про єднання біосфери і людства, неподільність цивілізації та цілісність. Про критична мить в минулому суспільства на сьогоднішній день говорять публіцисти, політики та вчені. Він відзначував невідворотність ноосфери, яка ґрунтувалась історичним розвитком людства та еволюцією біосфери.

Перехід до витоків існування, до упорядкованості біосфери й діяльності в всесвітньому вимірі в теперішніх умовах має звучати як з прохання до того, щоб розмірковувати та функціонувати в біосферному вимірі. Вернадський досліджував науку як силу, яка перетворює життя людства та біосферу, та є головним ланцюгом, через який розширюється єдність людства й біосфери.

Отже, теорія про ноосферу стало стимулом в формуванні сучасної картини всесвіту, яка спрямована не підкоренню правилв природи, перегляду всієї сукупності традиційних світоглядних сприймань про роль і місце особи в суспільстві та природі, вираженні новітніх цінностей, пріоритетів і правил життя суспільства, а в першу чергу на знання як правду у пізнанні.

Вчення біосфери В. Вернадського — це головні закономірності гармонійного розвитку усього живого на планеті. На превеликий жаль, людина й до сьогодні не розуміє, або не бажає розуміти, що приєднуючись у суперечності із законами гармонічного розвитку планети, прирівнюючи себе закономірностям розвитку природи, вона ставить під небезпеку не тільки буття себе самої як наслідку природи, як умисної істоти, яку утворила природа, але й ставить під небезпеку хід розвитку цивілізації в цілому.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *