Від принципу події до принципу відповідальності (Х. Йонас)

Hans-JonasХанс Йонас у своїй книзі «Принцип відповідальності» доводив необхідність перегляду основ вчення етики. Згідно його роздумів, етика відповідальності повинна співіснувати із іншими етичними системами, вона повинна їх завершувати.

Різниця між його вченням та іншими полягає у тому, що він розглядає принцип відповідальності в основі етики, а інші вбачають у ній відносини або цінності. Через це Х. Йонас вважають основоположником етики відповідальності. Х. Йонасу вдалося визначити новий категоричний імператив: «Чини так, щоб наслідки твоїх дій були сумісні із збереженням справжнього людського життя на Землі» [1].

Філософ намагався надати даному вислову більшої конкретики, для чого було перероблено латинське правило прийняття рішення – «in dubio pro malo»: під час сумнівів слід надавати найбільшого значення гіршим, ніж найкращим прогнозам, бо ставки надто високі [1].

Х. Йонас не був прихильником прагматичної філософії. Філософ став представником морального реалізму, тому що вважав, що етика має бути визначена сутністю того цілого, що й людство та природа. Проте, він залишився у рамках субстанціальної етики.

Х. Йонас намагався поставити відповідальність у центр етичної теорії. Тут він дає першу відповідь на запитання, чому відповідальність, поки що, не відіграє важливої ролі в традиційних формах моралі, тому почуття «відповідальність» як афективний чинник морального формування волі ніде не виявляло себе, через це дану функцію перебрали на себе інші почуття [2].

Відповідальність стала однією із функцій влади та знання, хоча вони й довгий час були обмеженими у тому плані, що на майбутнє не можливо вплинути і все залежить від долі, тому їхня увага була спрямована на теперішній стан справ, його покращення. Найбільш краща поведінка має місце лише під час істинного існування. Саме тому етика пов’язана з такими властивостями, що становлять найкращі якості людини.

Про майбутнє у ті часи думали лише правителі держав. Проте їхні роздуми зводилися до піклування за свою династії. Дані клопоти передбачали зміцнення інституціальних і соціальних підвалин влади, що мали б забезпечувати стабільність правління династії. Окрім цього, важливим питанням було виховання спадкоємця трону. Наступні покоління повинні готуватися до приходу на трон, а майбутні розглядаються як їх повторення, що мешкають в одному приміщенні.

І цей будинок має бути досить добре побудований і на його підтримку існування орієнтуються усі якості. Дане явище спостерігається і у монархіях і в республіках. Філософи та науковці, що розробляли теорію держави, завжди входили у велику дискусію, про переваги конституцій, проте головним аспектом була їхня довговічність, а компроміс свобод з дисципліною залишався засобом досягнення.

Найкраща конституція є довготривалою, а чесноти є найкращим інструментом її гарантії. Тому, конституція має заохочувати громадян до доброчесності. Коли при цьому істинне благо особистості (хоча й не усіх) і благо держави збігаються, то це робить останню більш моральною, сильнішою. Законослухняний громадянин бажає розвивати себе і у разі потреби буде допомагати державі, також він може це робити і для власного саморозвитку.

Держава від цього також отримує вигоду, не заступаючи місце евдемонії особистості. Усі людські якості демонструють цей аспект. Мужність дає державі захисників від ворогів, а честолюбство – керівників на посади; розсудливість стає бар’єром перед авантюрами; стриманість протиставляється жадібності, яка може до цього спонукати; мудрість заставляє по-іншому подивитися на сутності; справедливість, яка розставляє «крапки над і», зменшує протестні настрої населення. Якраз справедливість є однією із умов довговічності, проте, попри все вона залишається лише чеснотою, а не ідеалом суспільного ладу.

Зрозумілим є те, що благо для людини повинно існувати в майбутньому, тому краща підготовка майбутнього знаходиться сьогодні. Отже, державна політика не має можливості перенести дане благо на наступні покоління, проте здатна підтримувати його, коли воно є, а також створювати коли не вистачає.

Серед важливого, слід усвідомлювати, ненадійність людських характерів, можливість випадку змінити усе. Вони є важливими, адже їх не можна попередити. Задля зменшення ролі цих факторів необхідно забезпечити більшу відповідальність особистості, групи людей, суспільства перед державою та, особливо, самим собою.

Головним у даному розрахунку є те, що ставка робиться на якості, обставини, характеристики, що не понесуть суттєвих змін і загрозою для яких є лише випадок, який не можливо прорахувати. Передумовою для цього є відсутність динамічного життя, що панує над усією сучасною свідомістю.

Людські справи у даній системі знаходяться у розвитку самої природи, тобто як усе у цьому світі: даний розвиток немає певного напряму, зокрема й до зупинки, і саме через цей розвиток сьогодення необхідно стверджувати через закони, які будуть незмінними тривалий проміжок часу (наприклад, як космос існує через циклічні закони того, що залишається незмінним).

Через це, для нас, уже не прийнятна стандартна державна мудрість, тому що, саме наше буття знаходиться під знаком змін, що здійснюються, відтворюючи самих себе. Під час даних змін відбувається створення чогось абсолютно нового. І тому для тих, що їхнє сьогодення не мало такої проекції майбутнього, а належало тільки їм самим, “відповідальність за прийдешнє” зазвичай не була нормою діяльності [3].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Г. Йонас. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Пер. з нім. – К.: Лібра, 2001. — 400 с.
2. Jonas Hans. Das Prinzip Verantwortung. Frankfurt am Main, 1979.
3. Козлова Н. П. Этика ответственности в условиях техногенной цивилизации Ганса Йонаса. Автореферат. — М.: МГУ, 2007. – 56 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>