На даному рівні свідомості суспільства є проблема прогресу моралі, яка стосується моральних взаємозв’язків старшого і молодшого покоління. Тому етику на цьому рівні цікавить весь історичний процес саморозвитку моралі, розпочинаючи з її виникнення та на сучасному стані, основних тенденцій розвитку прогресу і регресу та їх співвідношення.
Отже, прогресом є тип, напрям саморозвитку, який характеризується переходом від нижчого до найвищого, від найменш досконалого до найбільш досконалого. Напрям протилежного, складного і суперечливого процесу розвитку називається регресом. Тому, щодо смислу й власних особливостей прогресу моралі в етиці не виробили єдиної точки зору, оскільки й до цього часу не визначили його основних критеріїв. Але самоаналіз даного феномену вимагає хоча б робочого визначення.
А саме, що прогрес – це успіх та рух у перед, а прогрес моралі — це процес становлення людини і формування гуманістичних відносин між ними . Звичайно, як пишуть, що людське в людині мораллю не вичерпується, а мораль не вибирається стосунками між людьми, оскільки як людина ставиться до себе власного, до живого і неживого, до природи, то це належить до сфер моралі, а відносно й до концепції етики.
Погляди на проблему прогресу та моралі виокремилися як, в оптимістичні , песимістичні, індиферентні концепції.
Тобто оптимістичні концепції найчастіше розподіляються на три групи. В перших мораль розглядається здалека, ніби є приречена на прогрес, а в других її розвиток показується в залежності від свідомості, волі та готовності людей захищати та робити добро та добрі вчинки, боротися зі злом, самоудосконалювати своє Я, жити правильно у житті.
В цій концепції, що утворює першу групу, існує свій раціональний підхід, згідно з яким конкретні моральні проблеми можна вирішити шляхом отримання певного та логічного висновку з одного єдиного принципу. Згідно з принципом саморозвитку усе в світі розвивається і рухається, а мораль перебуває в двох станах, в котрих існують дві тенденції – прогрес та регрес. А визначальну роль в цьому відіграє прогрес. І розвиток всього існуючого в даний час, зокрема й моралі, можна схематично зобразити у вигляді спіралі. Але така схема була б прийнята, якби була б менш абстрактною.
Вже, навіть, в історії погляди Сократа не можна було вважати суто раціоналістичними. І в цьому не переконує твердження Сократа про доброчесність, де він описав, що людина ,яка знає про добро то не буде робити зла. Однак це скорочене розуміння етичних і власних поглядів Сократа про що і говорить його вислів: «Я знаю, що я нічого не знаю».Тому в цьому вислові зосереджена мудрість Сократа та його етико-нормативну програму: «Коли я знаю, що нічого не знаю, то при цьому я знаю, що від доброчинності залежить також доброчинність життя, то в мене існує певний напрям і простір вірного пошуку у майбутньому». І тому зрозуміле знання свого незнання повинне ще більш спонукати людину шукати свою власну істину. Незнання Сократа, це є заклик і вимога, щоб власне і постійно думати і роздумувати чи правильно ми живемо в цьому світі, чи правильно ми робимо свої вчинки?
Але, песимістична концепція не впливає на проблему прогресу моралі. А песимізм — це пройняте з недовірою, почуттям відчаю, світовідчуттям чогось, погляд людини, згідно з яким у нашому світі перевагу має зло, а тому і людина приречена на страх, страждання і, навіть, у майбутньому її це чекає. Дана точка власного зору виникла і існує уже давно. В золоту добу багато народів уявляли себе в людському існуванні, коли люди, ніби то, були вічно молодими та не знали турбот і прикрощів.
Отже, песимістична концепція буття людини має значні підстави, але чи є, власне, ці підстави достатнім рівнем, та чи це і є, власне, передусім відчуження чи віддалення людини, яке існувало до тепер. Так і Е.Фромм вважав, що увесь устрій західного суспільства втратив дану надію та віру, намагаючись відмовитись від моралі й від своєї індивідуальності, тобто конформізм — це є пасивне пристосування та прийняття головних стандартів поведінки, та безапеляційне визнання існуючих напрямів, порядків, норм і правил ,та безумовне схилення перед авторитетами. Дані песимістичні настрої посилюються із зростанням тероризму, вбивствами на замовлення, викраданням людей, з метою перетворення їх на своїх рабів або отримання за них великого викупу.
Отже, у песимістичній концепції моралі існують такі аргументи. Проте, навряд чи можна вважати їх на достатньому рівні аргументованими для категорично песимістичних висновків.
Власне індиферентні концепції ні регресу, а ні прогресу на проблему моралі, на котрій ґрунтуються в теорії, якісних змін у царині моралі не продемонстрували. Отже, прихильники визнають, що мораль окремих народів і також розвиток та занепад, власне залишаються на тому одному рівні що і були. А подібні процеси відбуваються у сфері моралі та моральних дій людей і окремих категорій. Дехто з них досяг досить великого рівня розвитку моральної культури, про те вона й існує разом із смертю її власного носія. І кожна людина змушена все розпочинати з початку.
Але, саме, на користь даної концепції ні прогресу ні регресу, вчені наводили приклади в таких висловах: «Що поведінка людини зумовлюється не таким соціальним середовищем ,як спадковість». А таким чином, наш основний біологічний розвиток відбувається більш повільніше ніж розвиток суспільства, тому мораль потрібно розглядати як незмінний феномен.
Отже, на мою думку, об’єктивною, а також основою ні регресу ні прогресу є вічність, а саме вічність зла і недобровічливості між людьми. Але кожна конкретна форма зла з часом долається добрими вчинками, а саме і, власне, добром. Проте його місце займає і нова форма зла — це і є вічна форма боротьби добра і зла між людьми.
