Садизм, етичний аналіз

sadizmСадизм – це така форма сексуальної поведінки, при якій сексуальне збудження та насолода власних почуттів, відбувається внаслідок приниження та заподіяння страждань партнерові. У деякому сенсі садизм може проявлятися у формі знущання над тваринами.

Але на сьогоднішній день, в суспільстві, слово садизм має більш широке значення, коли дають характеристику людині, яка отримує задоволення від фізичного чи морального страждання інших.

Також існує поняття мазохізму, яке являється повною протилежністю садизму, тобто коли людина отримує задоволення від того, що хтось приносить їй страждання.

Вперше поняття «садизм» було використано в праці «Psychopathia sexualis» написаної 1886 року Ріхардом фон Крафт-Ебінгом, назву він використав спираючись на ім’я та романи Маркіза де Сада, в романах якого часто описуються сексуальні фантазії, засновані на насильстві до інших.

Сьогодні це поняття є дуже розповсюдженим, так як розвиток суспільства не такий як був двісті чи п’ятсот років тому. В ті часи це було нормальним явищем, коли король просто для задоволення віддавав накази, на відсікання голови чи на тортури. Про що нам говорять музейні експонати тих часів, цілі кімнати, а то і цілі будівлі з механізмами для тортур, і в більшій мірі вони були призначені не тільки для витягування інформації з людей.

Багато лікарів та психологів досліджували суспільство, для того щоб визначити, чи є поняття садизму вродженим або людина стає садистом по мірі доросління. Одним із найвідоміших експериментів проведених психологами, був «Стенфордський тюремний експеримент» проведений в підвальних приміщеннях Стенфордського університету, відповідальним за нього був американський психолог Філіп Зімбардо.

Експеримент був направлений на визначення реакції поведінки людини в замкнутому приміщенні, та обмеження їх пересування. Фінансували цей експеримент військово-морські сили Америки, для виявлення причин конфліктів в тюремних закладах та на морському флоті.

Участь приймали люди з різних частин країни, різних рас, а також різні вікові групи. Із 70 поданих заяв на участь у проекті Зімбардо відібрав 24 людини. Головними критеріями відбору була здорова психіка, тобто людина повинна була бути стійкою до психологічних стресів, бажано білими та належати до середнього класу. Групу випадковим способом поділили на охоронців та в’язнів, але деяким в’язням з часом почало здаватися, що охоронців відбирали по зросту, хоча всіх ділили соломинками чи підкиданням монети, тому між групами не було ніякої різниці в фізичних даних.

Зімбардо створив для лаборантів ряд специфічних умов, які повинні були призводити до дезорієнтації, втраті відчуття реальності та своїй самоідентифікації.

Охоронцям видали дерев’яні бити і уніформи військового зразка, також давали дзеркальні окуляри, в яких не можна було розгледіти очі. На відміну від в’язнів, охоронці працювали по змінно і на вихідні їздили додому, але багато хто брав неоплачувані чергування понаднормово. В’язні були одягнені в брудні халати без спідньої білизни та в резинових капцях, психолог вважав, що таким чином людина прийме незвичну осанку тіла, та буде відчувати дискомфорт, що в свою чергу спричинить до дезорієнтації. Їх називали тільки по номерах, і примушували носити ланцюг на нозі для нагадування того, що вони є в’язнями.

Також охоронцям не давали жодних вказівок, окрім того щоб не допускати жодних фізичних контактів. Експеримент зразу вийшов з-під контролю. В’язні відчували садистські та принизливі звернення з боку охоронців, в кінці у багатьох із них спостерігалося сильне емоційне розгальмування. Вже на другий день розпалився бунт, всі охоронці вийшли на позаурочну службу, в деяких випадках охоронці били в’язнів вогнегасниками. Після цього випадку охоронці почали налаштовувати в’язнів один проти одного, тобто поділили в’язницю на хороші і погані блоки, розповсюджували чутки, що є багато інформаторів, ці міри вплинули на те, що більше бунтів не було.

Така тактика зараз використовується в тюремних закладах Америки. З часом охоронці почали принижувати в’язнів не тільки для експерименту але й для власної втіхи, фізичні та моральні приниження стали для деяких нормою. Двоє з піддослідних, які брали участь в дослідженні, не дійшли до кінця експерименту, та навіть і сам експеримент був припинений раніше заявленої дати.

Можна також згадати про скандал у в’язниці Абу-Грейб у 2004 році, коли військові знущалися над ув’язненими іракцями, але ж при вступі на службу, військові проходять підготовку не тільки фізичну але й психологічну, тим більше при відборі в сектор охорони в’язниць, військові проходять різноманітні психологічні тести та співбесіди з психологами. Та все рівно трапляється так, що людина здатна спричинити такі дії направлені на фізичне насильство над людиною для задоволення.

Тому на мою думку кожна людина садист чи мазохіст. Просто є певна ситуація в якій все це може проявитися. Людина народилася, пішла в садочок, потім в школу, університет, робота та буденне життя, хтось може прожити цей період і не побачити в собі садиста. Не рідко буває таке, що дитина бачить як тато б’є маму, з віком сама починає таке робити, і навіть не тому що тато так робив, а для задоволення своїх відчуттів.

Я гадаю, що на сам перед потрібно дивитися за своїми вчинками та своєю поведінкою, щоб не допустити розвитку ситуацій при яких можна пожалкувати в майбутньому.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>