За час свого існування етика як наука охопила широкий діапазон понять, пов’язаних як із професійною поведінкою, так і з повсякденним людським життям, ставши своєрідним регулятором стосунків між людьми. Зважаючи на історію розвитку даної науки та сучасний її стан, можна упевнено говорити про неї як про неабияке надбання людства, призначене зробити світ більш гармонійним, трансформуючи людські стосунки та закладаючи цінності як у молоде покоління, так і у дорослих людей, які із часом також не перестають здобувати досвід спілкування.
При цьому, зважаючи на основні види даної науки, є можливість розглянути предмет етики – мораль – крізь призму різних підходів, проаналізувавши при цьому, як саме виконуються конкретні завдання даного гуманітарного вчення.
Як уже було сказано, етика, будучи теорією моралі, своїм предметом має філігранне і надзвичайно цікаве для вивчення явище моралі. Сама ж мораль є не лише результатом виховання та самовиховання, а й невід’ємною частиною людського спілкування, що закладалася і продовжує розвиватися весь час існування людства.
Необхідність існування моралі можна розглядати з двох позицій:
з позиції поваги до співрозмовника;
з позиції поваги до самого себе у здійснюваному спілкуванні.
Так, говорячи про повагу до співрозмовника, необхідно відзначити уміння людей задіяти у спілкуванні певні формули, які б зробили його вдалим, цікавим, гармонійним, якщо більшістю орієнтуватися на виклик інтересу співрозмовника до спілкування із нами. У всіх випадках таке спілкування включає формули ввічливості, вміння слухати та бажання правильно (тактовно) підбирати власні репліки. Люди із багатим досвідом спілкування зазвичай не замислюються над даними категоріями, автоматично підбираючи правильні ресурси і активно та вдало використовуючи їх як у повсякденному, так і у професійному спілкуванні.
Стиль спілкування – це завжди результат певного ставлення особистості до самої себе, і під час бажаної або небажаної розмови виникають особливі імпульси, диктовані не лише ставленням до співрозмовника, а й до себе. Так, повага до себе у спілкуванні є не менш необхідним і важливим компонентом моралі як внутрішньої установки. При цьому, важливу роль грає в даному випадку єдність біосоціальних рис людської поведінки, які процесі її еволюції стали нерозривними. Тобто, з одного боку, правильна, етична поведінка в акті спілкування диктується інстинктом самозбереження (в даному випадку – для того, щоб не викликати гніву співрозмовника, зберегти стосунки з ним, якщо вони для особистості важливі), а також – соціальними потребами (бажанням бути вислуханим «особливою» людиною або колом людей, прагненням бути «частиною суспільства» і учасником дискусії).
Таким чином, мораль є інтегрованим поняттям, невід’ємним елементом спілкування, показником вихованості та характеру людини взагалі. Будучи предметом науки етики, вона досліджується з різних сторін, включаючи:
історичний план – опис її розвитку, сьогоденних норм, ідеалів і принципів, у якому прослідковується розвиток гуманістичного суспільства в цілому;
предметний план – пояснення та аналіз суті моралі як поняття, її структури, механізмів функціонування у її гіпотетичних та реальних проявах;
практичний план – надання людині необхідних знань про Добро і Зло для сприяння її самовдосконаленню і формуванню власної стратегії й тактики «правильного життя».
Зважаючи на різні підходи до виконання вищезазначених завдань, в етиці сформувалися два її основних види, спрямованих на моральний розвиток людини зсередини (гуманістична етика) або ззовні (авторитарна етика). Важливо зазначити, що дані види науки є незалежними один від одного і здатні існувати паралельно:
в одній епосі, діючи як регулятиви одна для одної;
в одній етичній доктрині із авторитарними та гуманістичними началами;
у поведінці конкретної людини, що одночасно або послідовно проявляє нахили і гуманістичного, і авторитарного характеру.
І все ж, важливо прослідкувати різницю у виконанні наукових завдань описаних видів етики, в чому і буде найяскравіше виявлятися сутність кожного з них.
Так, говорячи про опис історичного розвитку етики, необхідно відзначити, що авторитарний вид науки спрямовує дослідження на розгляд понять та подій, зовнішніх по відношенню до людської особистості: сюди можна віднести інтереси держави або суспільства, вищу ідею, абсолютну ідею, конкретного політичного лідера. Це дає можливість розглянути загальний план розвитку суспільства, колективної свідомості та моралі у загальному історичному розвитку та в певний момент їхнього розвитку.
Історичний план, що розглядається методами гуманістичної етики, є аналізом розвитку людської індивідуальності, прагнення людини до самореалізації, самоствердження і уявлення себе частиною гармонійного світу, людиною, від слів та вчинків якої залежить ситуація в родині, державі, світі. Саме тому, в даному випадку, розуміючи мораль як повагу до себе, людина будує історичне переосмислення моральних норм і прагне покращити життя не лише собі, а й суспільству в цілому.
Аналіз суті та характеристик моралі як предмету етики розглядається авторитарним видом даної науки з точки зору зовнішнього по відношенню до людини авторитета, який і встановлює певні норми поведінки, використовуючи методи зовнішнього примусу через механізми підкорення. Можна відзначити позитивні сторони такого процесу: наприклад, при закладанні цінностей батьками та педагогами для того, щоб надати дитині або молодій людині можливість пристосуватися і вдало функціонувати в реальному соціумі.
Говорячи про вивчення моралі з точки зору гуманістичної етики, необхідно сказати, що основним методом моральної регуляції вона висуває свідомий вибір особистістю її власної манери поведінки на основі етичної компетенції, особистих інтересів, уміння передбачати наслідки своїх дій, будучи готовою нести за них відповідальність. Саме тому в даному випадку мораль як поняття переходить в розряд особистих надбань, що постійно еволюціонують із розвитком людської особистості.
Надання етикою необхідних знать для «правильного життя» і розуміння добра і зла виявляється у авторитарному виді даної науки через насадження заздалегідь сформульованих постулатів, які у більшості випадків не обговорюються та закриті для критики. Авторитетом може бути режим, політичний лідер, Бог, учитель, батько, чоловік. Плоди даного підходу можуть бути позитивними за умови прийняття людиною нав’язаних норм через єдність поваги до авторитету та бачення правильності самих норм для самої себе.
В гуманістичній етиці людина сама творить і виконує моральні норми, а отже – займається самовихованням та прагне до самовдосконалення, кінцевою метою якого є самореалізація, яка буде включати не лише повагу до власних моральних надбань та досягнень, а й бажання «зробити світ більш гармонійним і кращим», передаючи (не насаджуючи) знання та досвід іншим людям. При цьому, дискусії щодо правильності принципів не лише допускаються, а й необхідні для особистості на шляху її морального розвитку.
Отже, зважаючи на предмет етики і наявні завдання з його вивчення, які висуваються розвитком науки, були визначені основні види даного гуманітарного вчення. Вони з позиції власних методів різнобічно розглядають мораль та її розвиток ззовні і зсередини, як індивідуальне надбання і загальнолюдську цінність, що особливо виявляється в процесі людського спілкування. Існуючи окремо та співіснуючи, вони дають змогу в повній мірі розглянути мораль як філігранне явище, основною метою якого є гармонізація людських стосунків і внутрішній розвиток кожної окремої особистості.
