«Поступово, стаючи найсильнішим з імпульсів, страх руйнує моральний хребет людини та змушує її придушувати у собі всі почуття, окрім самозбереження» Дж. Орвелл «1984»
Приклад тоталітаризму та тоталітарного суспільства широко відомий у вигляді фашистської Німеччини та Радянського Союзу часів сталінізму, хоча започаткований був в Італії, котрою керував Беніто Муссоліні. Ознаки тоталітарного суспільства проявляються у вигляді обмеження усіх сфер життя людей: від інтимної до політичної.
У Радянському Союзі це проявлялось у переслідувані міжособистісних та міжстатевих інтимних відносин, релігійних вірувань, інакших вподобань – людина виглядала як чистий, цнотливий аркуш паперу, не заплямований впливом інших суспільств та ідеологій. Можливо це і є один з проявів моралі тоталітаризму? Може це було добре, якщо порівняти із сьогоденною розпустою, аморальністю? Радянське суспільство існувало наче у великій бульбашці: обмежене від зовнішнього світу, зі своїм особистим повітрям та простором, де відсутні звуки з інших світів та залишається лише сприймати те, що тобі дають.
Те, що називають мораллю за тоталітаризму, на мою думку, є лише догматами, правилами поведінки, не гуманістичні, без емпатійності, тваринні. Мораль у своїй основі закладає людинолюбство, толерантність тощо, тобто все те, що керується розумінням та врахуванням особливостей людської душі можна назвати моральним.
Тоталітаризм передбачав існування лише однієї точки зору, і лише вона вважалась правильною. Все що суперечило ідеології вважалося аморальним, не правильним та третьосортним.
«-Скільки я показую пальців, Вінстон?
-Чотири.
-А якщо партія каже, що їх не чотири, а п’ять, то скільки?»
Дж. Орвелл «1984».
За тоталітаризму моральні догмати впроваджувались шляхом залякування населення, передбачались покарання, загальне пригнічення особи, переслідування, цькування зі сторони інших людей. Якщо вже і називати таку модель поведінки мораллю, то лише фантомною, вона як кіт Шредингера: одночасно існує та не існує.
Метою існування людини Радянського Союзу виступало будування соціалізму, великої та непереможної держави, надмогутньої та всеохоплюючої.
Добро – це партія та діяльність партії, все що не стосується партії та тоталітарної держави – зло. Все що робиться проти волі партії – зло, інші думки, ідеї, погляди, віросповідання, все, що знаходиться за межами країни — зло. Переважання зла над добром є неможливим, тому у часи сталінізму нівелювалося будь яке потрапляння інформації про життя «ззовні».
Люди з інвалідністю теж були злом, їх ізолювали від звичайних людей, засовуючи у інтернати, будинки дитини, це призвело до того, що до сих пір, суспільство не може адекватно відноситись до осіб з потребами. Найвище благо – партійний лідер. Культ особи глибоко в’ївся у голови людей, що його не викоренити, навіть, сьогодні.
Інша етична категорія – обов’язок, що, по-перше, втілене у обов’язку перед партією. Усюди фігурували плакати з лозунгами, на кшталт: «Партия сказала «надо!», Комсомол ответил: «есть!»». Люди за безцінок будували Радянський Союз заради ідеї, і так само заради ідеї готові були піти на ешафот.
Совість – ще один феномен, який важко визначити за тоталітаризму. Власне совість – це рушійна сила, що не дає людині чинити не правильно або аморально. Для формування совісті необхідна емпатія, толерантність, власне рефлексія людини, здатність вільно думати та робити висновки. Радянська влада робила з людей запрограмований механізм. Про яке вільнодумство можна говорити, коли немає нічого окрім однієї можливої та правильної точки зору?
Люди були зосереджені тільки на собі: «я маю бути правильним, я маю бути гідним партії». Вони видавали своїх сусідів, родичів, дітей, просто незнайомців, якщо вони чинили щось, що заборонялось партією. Тоді про яку совість може йти мова? Безперечно, за часів сталінізму існувала та чиста, істина совість, але до партії та держави, а не до людей.
Честь та гідність, одні з етичних категорій, котрі за часів тоталітаризму перебували, на мою думку, на найвищому рівні. В основному вони втілювались у патріотизмі. Для кожного жителя Радянського Союзу честю було знаходитись у партії, розбудовувати соціалізм, бути частиною цього глобального процесу. Гідність, як вже було зазначено представлялася у вигляді прагнення бути гідним партії та держави. Це прагнення виражалось у бездумному підкоренню, виконанню всіх безглуздих та божевільних забаганок правлячого класу.
Проблема моралі тоталітаризму у тому що їх, фактично можна виділити два підвиди: перше – це те що соціалістична людина мала робити, відчувати, та друге — це те, що насправді було у неї всередині. Дійсно сакральні людські думки, були, не те щоб заборонені, але й не поширювались. Думки, що повністю суперечили політиці партії не допускались. У книзі Орвелла це має назву «думкозлочин».
Чому я так власне багато цитую цю книгу? Бо, мені здається, що ця книга дає більше знань та відповідей про тоталітаризм, ніж тогочасна література та тисячі разів переписана історія. Де шукати правду, якщо вона змінюється кожен день та підбудовується під потреби суспільства?
«Якщо всі приймають брехню, якщо усюди одна й та ж сама пісня, то тоді брехня поселиться у історії, стане правдою. Той, хто керує минулим, керує майбутнім. Той хто керує у теперішньому часі, керує минулим». Дж. Орвелл «1984».
На мою думку, художня література залишається єдиним варіантом для пошуків та аналізу життя, що мало місце задовго до мого народження. Саме цим шляхом можна визначити як зі сторони виглядав соціалізм, в очах людей, котрі не мали до цього відношення та не були з ніг до голови пронизані ідеями перегонів за першість у світі. Тільки у такому випадку можна дізнатись істинну, хоча і суб’єктивну думку особи, котра у своїй праці створила та висвітлила можливе майбутнє соціалізму, якщо б воно поширилось у всьому світі.
Нажаль, у сучасному світовому середовищі знову набувають місця тоталітарні моделі моралі, тому важливим є завчасно уникнути цього катаклізму, котрий може розірвати вщент існування нашої незалежної держави.
