Золоте правило моральності: історія і перспективи

d+kВсе наше життя будується з цеглинок моральності, етичних понять, принципів, правил. Та все-таки найголовніший принцип етики — це «золоте» правило моральності.

«Як хочеш, щоб відносились до тебе, так і відносься до людей».

Ще з дитинства ми керуємося цим правилом. Кожен з нас в своєму житті казав фразу «Кажеш на мене — то переводиш на себе». Тобто якщо ти сказав про людину погане, то ти образив сам себе; принизивши гідність іншого — принижуєш свою. Іноді, сам того не помічаючи, чиниш з людиною як і вона. Наприклад, друг чи подруга запізнилися на зустріч; «Я тут чекаю довго… От наступного разу вона теж буде чекати!» — типова фраза для нашого буденного життя. Керуючись цим принципом моральності, ви ніби на несвідомому рівні дозволяєте вчинити з людиною так само, при цьому совість залишається чистою.

«Золоте» правило є фундаментальним правилом моральності. Воно виникло ще в середині І тисячолітті до н.е. Після його появи і формулювання стався найбільший гуманістичний переворот, під знаком якого люди живуть й нині. Правило з’явилося одночасно у різних країнах та культурах, незалежно один від одного: давньоіндійської (Будда), давньокитайської (Конфуцій), давньогрецької (Сім мудреців). Проте формулювання були дуже схожі. З того часу «золоте» правило моральності ввійшло як у філософські традиції, так і в культуру та суспільну свідомість.

Конфуцій стояв на позиції, що весь світ у своєму бутті та розвитку підпорядкований загальному порядку. Філософ сформулював «золоте» правило моральності, що говорить: «Чого собі не поробиш, того не роби і іншим». Цю моральну вимогу він вважав важко виконуваною і ототожнював її з гуманністю. Благородній людині, яка володіє чесністю і живе за принципом гуманності, протистоїть «мала людина», яка через своє боягузтво і розбещеність (моральну, фізичну та розумову) нерозважливо схиляється на бік будь-якої людини, яка зверне свою увагу на нього.

Правило часто усвідомлюється як осередок практичної мудрості. Назву “золоте” воно отримало в ХVІІІ ст. Термін «золоте правило» займає особливе місце у системі моральних принципів.

Дослідники виділяють два протилежні аспекти цього морального правила:
• негативний (що заперечує зло) «не роби …»
• позитивний (що стверджує добро) «роби …».

Німецький професор ХХ-го століття Г. Райнер виділяє три формулювання «золотого правила» моральності:

Ø правило відчування: «(не) роби іншому те, чого (не) бажаєш собі»;
Ø правило автономності: «(не) роби сам того, що ти бачиш (не) похвального в іншому»;
Ø правило взаємності: «як ви (не) хочете, аби по відношенню до вас відносились люди, так само (не) чиніть по відношенню й до них».

«Золоте» правило моральності — це також правило взаємності, яке несе за собою так званий підсумковий експеримент. Він повинен виявити взаємність, взаємоприйняття норм, принципів, суб’єктів спілкування. Таким чином можна виключити те, що загальність цієї норми є прикриттям егоїстичних інтересів як однієї особистості, так й інших людей.

Моральний характер спілкування, за цим правилом, слід пов’язувати з ідеєю рівності людей в суспільстві. Тобто бачити в кожній людині саме мету діяльності. “Золоте правило” також визнає рівність всіх людей й у бажанні щастя та відчутті гідності. Це мовою моралі формулює загальну ідею гуманізму, любові та поваги до людей.

Проте не можна сказати, що “золоте правило” моралі проголошує просто ідею рівного гуманізму чи гуманної рівності. Важливо додати, що воно формулює ці ідеї як практичний принцип та як імператив поведінки.

Аристотель стверджував: «В природі існує щось справедливе і несправедливе, яке є спільне для всіх, визнане всіма народами світу, навіть якщо немає ніякого зв’язку та угоди між ними з цього приводу». Для великого філософа «справедливе і несправедливе в природі, яке спільне для всіх» — це «закон природний», на відміну від закону, який «встановлений кожним народом для самого себе».

В міру розвитку суспільства розширюється коло «інших» людей. Стоїки своє етичне вчення, що включає й «золоте правило», засновували на понятті «справжньої людини», навіть якщо це раб. Для християнства немає ні іудея, ні елліна.

Для Томаса Гоббса давнє правило, «закон Євангелія», або ж «золоте правило», відноситься до «природного права» та є «природним законом», в якому природний егоїзм особистості примиряється з егоїстичними нахилами інших людей.

У «Етиці» Спіноза формулює «Золоте правило» наступним чином: «Всякий, хто живе чесно, бажає іншим людям того ж блага, до якого і сам прагне». «Чим більше пізнання Бога укладає в собі сутність душі, тим більше буде і те бажання, яким особистість буде бажати іншому того ж блага , до якого сам прагне », — також думка видатного філософа.

З критикою «золотого правила» моральності виступив німецький філософ, класик І. Кант. На його думку, в чистому вигляді це правило не може виступати основою будь-яких моральних обов’язків. Іммануїл Кант формулював близький до свого відомого категоричного практичний імператив: «Вчиняй так, щоб ти завжди, і в особі своїй, і в особі іншого, ставився до людей як до мети, цілі, а ніколи не відносився до них тільки як до засобу.

Обговорюючи здійснимість цього імперативу, він писав, що це положення не повинно бути загальним законом для всіх, тому що не має ні підстав боргу по відношенню до себе, ні підстав боргу любові до інших (бо деякі люди , щоб інші не були добрими до них, аби не треба було надавати іншим благодіянь у відповідь), ні підстав боргу чи обов’язків один перед одним.

Зараз актуальним є таке питання: чи можемо ми розглядати «золоте правило» і витікаючі з нього заповіді та принципи як загальнолюдські цінності? Адже їх дотримується далеко не кожна людина, і впродовж людської історії вони багаторазово порушувалися, а особливо центральна заповідь «Не вбий!». Не можна забувати, що цінність визначається не суб’єктивною, а соціокультурною значимістю, а загальнолюдська цінність — значимістю явищ для всього людства. Універсальність та значимість «золотого правила» моральності як загальнолюдського принципу підтверджується увагою до нього великих мислителів.

Загальнолюдське значення гуманістичних цінностей, до яких належить і «Золоте правило», історія доводить і методом «супротивного» («протилежного» у всіх сенсах). «Правило таліона» карає за порушення «золотого правила» не тільки окремих людей, а й цілі державні утворення. Це підтверджують події ХХ ст. Трагічний досвід тих років з його світовими та локальними війнами не тільки посилив ціннісний розкол людства, але він й виявив єдність людства, показавши цим, яку загрозу для його нашого існування представляє цей розкол.

Японське прислів’я стверджує: «Про себе питай у інших», або «Вщипни себе — пізнаєш як буває боляче іншим». Багато чого в нашому житті підпорядковується цьому правилу моральності. Ті ж самі війни, суперечки, конфлікти — це спочатку агресія з боку однієї людини, потім відповідь іншої. Звісно є й позитивні сторони «золотого правила». Часто ми можемо розраховувати на доброзичливість, увагу, співчуття, допомогу однієї людини, бо коли їй погано — ми допомагаємо.

На мою думку, цей моральний принцип закладений у нас ще апріорі; завдання людей — слідувати за ним, підтримуючи так свою моральність та етичну поведінку. Саме з «золотого правила» моральності випливають всі інші, тому не виконуючи його людина не зможе слідувати іншим.

Звідси й поради: «Не рий іншому яму, сам в неї потрапиш»; «Чого собі не бажаєш, того й другові не твори».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *