Евтаназія як питання етики

euthanasia1Евтаназія. Найсуперечливіша проблема біоетики. Вбивство чи позбавлення від мук? Хто в праві вирішувати жити чи померти? Дані питання тривожать та не дають спокою не одному поколінню. Вперше активні дискусії почались в 30-ті рр. ХХ ст., але і понині залишаються невизначеними навіть в країнах де практикується евтаназія. Тож чи маємо ми моральне право позбавити людину і її близьких надії, на те що порятунок можливий, позбавити життя? А з іншого боку чи можемо ми обрікати на муки, страждання?

Отже, евтанезія — практика скорочення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань. Буває активна і пасивна, добровільна і недобровільна, думаю зупинятись на розгляді різниці в видах евтаназії пояснювати немає потреби. Дану проблему розглядає біоетика.

Біоетика — це сукупність етичних норм і принципів, що інтегрує у єдине концептуальне ціле аспекти класичної етики та новітні тенденції, що ініційовані бурхливим розвитком науково-технічного прогресу та впливом негативних змін навколишнього становища на здоров’я людини. Поняття евтаназії ввів Беккон ще в ХVII ст., але активний розгляд починається в 30-ті рр. ХХст., розвитком медичної науки. Дискусія з даного питання втихла в період ІІ Світової Війни, та в найближче десятиліття після неї, що не є дивним, адже нацистський режим під виглядом евтаназії чинив масові вбивства.

Газові камери використовувались не лише як інструмент расової чистки, а й як метод знищення людей з особливими потребами, захищаючи свої злочини гучними словами про евтаназію. Але ж чому дана проблема стала актуальною в даний час? Людство все більше вступає в суперечку з природним відбором, наука стає на заваді смерті. Та все ж історія циклічна і ми бачимо повторення тієї нетерпимості до евтаназії, як і та що супроводжувала раніше сам процес лікування в середньовіччі.

Розглянемо приклад: «Тяжко поранений солдат на полі бою, який просить в агонії це завершити, він просить його вбити. Лікаря немає, госпіталь надто далеко. Солдат вже втратив кінцівки, понівечене тіло стікає кров’ю. Бій триває». Як вчинить його побратим? Погодьтесь риторичне¬ питання. Залишити в брудові, покинути одного без шансів на порятунок? Але це вбивство, і чи маємо ми право на позбавлення життя, що є найціннішим даром, що стає найбільш значеним в хвилини його втрати.

В країнах де застосовується евтаназія, розроблені конкретні правові норми якими керуються лікарі, та все ж кожне життя є унікальним і неповторним, тож як можна створити рамки для смерті? Зокрема ряд країн намагається створити такі рамки серед них: США, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Азербайджан та інші. Оскільки питання є відкритим, то це зумовлює протести в певних верствах населення, серед яких особливе місце посідають релігійні фанатики.

Часто толерантне відношення до проблематики добровільної смерті стає абсурдним. Зокрема Швейцарія притягує до себе подорожуючих, не тільки мальовничими краєвидами весняних Альп, найкращим шоколадом, неповторною архітектурою маленьких гірських містечок, а й можливістю звести рахунки з життям медичним шляхом, за останні чотири роки таких туристів було 611, про що нам говорять дослідження Цюріхського університету. То чому ж деякі країни надміру толерантно відносяться до даного явища, а інші категорично проти? У чому різниця? Ментальність? Вплив релігії? Розвиток демократичного суспільства? Дикість чи гуманність? Що стоїть на заваді? Чому в нашій країні не дозволена евтаназія? На мою думку люди в праві вирішувати: чи варто їм обірвати муки разом з життям. А чи хотіли б Ви, Петро Михайловичу, помирати в муках?

Науковий світ розвивається і досить швидко, медицина зробила неймовірні кроки за останнє сторіччя, хтось навіть може сказати, що ми зуміли побороти природний відбір, людство навчилось реанімувати людей, «витягувати з того світу», але стала непомітною межа між підтримкою життя і подовженням смерті. Випадки коли людина впродовж десятків років не приходить до тями, коли близькі отримують марну надію. «Легка смерть» звісно ж має бути, але створити певні шаблони просто неможливо.

Тож кожен конкретний випадок має досить ретельно розглядатись. Але ми говоримо про світ де медицина розвивається не по роках а по місяцях, а раптом наступного дня після евтаназія – стається диво, ривок в науці, шанси вже є, але людина мертва. Важко однозначно дати відповідь на це питання. Більшість релігій не є прихильниками евтаназія, це робить дану проблему, ще гострішою.

Всі задумуються над долею хворого і його близьких, і мало хто задумується над долею того, хто має вбити, кожен хто вбиває бере на себе роль Бога. А чи можемо ми наректи людину вдягти на себе маску ката? Як жити знаючи що ти позбавив когось найціннішого дару – життя? Зрозуміти, що це вже не життя, не той дар, коли можеш радіти першим сніжинкам в кінці осені, прищурюючись дивитись на сонечко, з усмішкою на вустах, …бігати, … просто бігти, … важко працювати, а ввечері, стомленим поспішати додому, знаючи, що там чекає сім’я, смачна вечеря.

В дійсності ж, за крок до смерті, воно виглядає зовсім не так.. хворий страждає не лише від страшенного болю, втом, виснаження, найбільше він страждає від жалю, що може бути гірше за жалість, дивитись у заплакані очі рідних заповнених безоднею страху та іскрою надії. Чи можна полишати людину в сірих стінах порожнечі її душі.

Припустимо, що ми вже маємо відповідь в яких випадках евтаназія доцільна, дійшли згоди в даній дискусії. Життя є щасливим тоді, коли задоволення переважають нещастя, позитивні емоції над негативними, підтримання життя на стадії «овоча» дуже фінансово непростим, але в рамках світобачення, яке свідчить, що життя найвища цінність евтаназія немає права на існування.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>