Мораль — важлива складова життя будь-якого людського
суспільства.
Слова „мораль”, “етика” сприймаються в наш час неоднозначно. З одного боку ми розуміємо, що без моралі неможливо жити. З іншого – моральне легко набуває в нашій свідомості чогось набридлого, нещирого. Одвічні пошуки і проблеми людської душі, ми їх називаємо моральними. Звичайно, це цікаво, і для кожного важливо, але можливо, правий Фрідріх Ніцше, і найсуттєвіше в житті людини починається якраз „по той бік добра і зла”.
Порядна людина повинна має рухатися з вимогами моралі. Проте, хіба ми не бачимо, як постійно святкує життєві перемоги та людина, яка постійно через них переступає. Може високі моральні переживання – привілей тих людей, які мають достатки? А може бути і так, що вся мораль і полягає в тому, що постійно треба її здобувати, досягати успіхів у житті.
Вчинок (дія) — це діяльність, яку можна назвати етичною. Можна ввести наступне розділення. Щось може бути висловлено або за допомогою слів, або за допомогою вчинку. Визначимо властивості вчинку. По — перше, вчинки — це дії, які не потребують слів. Тут немає подвоєння реальності, немає віднесення до сенсу — там. Вони являють сенс — тут. Навпаки, слова або коментарі, як кажуть, зайві. У «Логіко — філософському трактаті» Вітгенштейн вводить відмінність між тим, про що можна говорити, і невисказиваемим. Невисказиваемое показує себе. Вчинки і етичні дії потрапляють в категорію того, про що варто мовчати — але не тому, що це якась містична таємниця, а тому, що слова не потрібні.
По — друге, вчинок володіє фундаментальною властивістю незворотності. Вчинок остаточний. Слова можна взяти назад, можна перефразувати, спотворити і т.д. вчинок не тільки ясний без відсилання до чого-небудь, але і володіє кінцевою переконливістю, оскільки змінює реальність. Незворотність — це і є зміна. Джон Остін була не зовсім правий, кажучи, що перформативні висловлювання змінюють стан справ у світі. Обіцянка можна взяти назад, а корабель «Королева Єлизавета » можна перейменувати в «Йосип Сталін » і робити це кожен день. Але є висловлювання, які дійсно можна вважати вчинками — в тій мірі, в якій вони створюють незворотність. Наприклад, оголошення війни, віддача деякої команди, винесення остаточного вироку, в тому числі собі, якщо є повне розуміння наслідків.
По-третє, вчинок змінює статус слів, вимовлених до нього, він як би замінює верифікацію в тих ситуаціях, коли вона неможлива дослідним шляхом. Чому? Тому, що вчинок визначає статус та ідентичність говорить чи говорив. Вчинок відповідає на питання «хто я?». У теорії практик є твердження, що практика (а не висловлювання типу «я є такий-то і такий-то» ) створює і підтримує ідентичності і суб’єктів, і об’єктів.
Сенс задається вживанням. Бути кимось — це стійко робити як хтось (командир, жінка, вчений). Вчинок сильніше, оскільки додає предикат «Справжній» — на відміну від « зображував когось», і т.п., тобто на відміну від тимчасового. Але ідентичності та прив’язаності до них етичне повинності не існують самі по собі, окремо, в деякому особливому вимірі, будь то книги, кодекси або колективні подання. Вони існують у вчинках, які неможливо відокремити від тих, хто їх здійснює, і які надають значення словами — до і словами — після, а самі слів не вимагають, оскільки показують всі з кінцевою переконливістю. Ось недавнє коротке повідомлення зі стрічки новин Korrespondent.net. «У Баренцевому морі в районі острова Ведмежий зазнав лиха російський траулер «Топаз». 18 членів екіпажу врятувалися на опинившимся поруч судні.
Проте капітан, який до останнього моменту залишався на борту, загинув». Під ним більше 40 відгуків. вони приблизно такі: «Я вже думала і немає таких людей більше … справжніх, відданих боргу…, а виявляється…», «Справжній Капітан». «Це капітан з великої літери». «Ось яким повинен бути капітан». І тому подібне. Ситуація траулера «Топаз» була технічною, у нього були пошкоджені кінгстони. У ній не було слів і не було фреймів. Але раптом все технічне стало іншим — і не через те, що хтось дав знак «перемкнути фрейм». був здійснений вчинок, і всі зрозуміли його без слів.
Можна сказати, що етика морської професії, а також її так звана «рольова структура» — це інерція окремих вчинків конкретних людей. Новий Завіт прекрасно ілюструє природу вчинку. Пророків і проповідників нових навчань було в той час багато. Ісус Христос — один з них. У тексті є кульмінаційний момент Моління про Чашу, де він знає, що повинно з ним статися і як страшні будуть наслідки, і вибирає те, що повинно, бо якби не було болісної смерті за все сказане, то слова залишилися б словами, і ніякого християнства б не було. Всі проповіді залишилися б інсценівками. Ось красива Нагірна проповідь, як на картинах, ось Ісус в’їжджає до Єрусалиму, і т.п. — красиві постановки і слова, які надихнули не одне покоління художників. У будь — який момент їх можна було такими і залишити. Ось Пилат каже — «тобі це треба? Навіщо це все? Ти розумієш, що зараз буде?».
Якщо в цей момент Ісус говорить: «та нічого, ми з друзями трохи перебрали у своїх промовах» — і все попереднє залишилося б інсценуванням, грою, фреймом, дискурсом. Коли починається вчинок, Ісус замовкає, він принципово нічого не говорить — все скаже вчинок. А далі — шматок кривавого м’яса і болісна смерть. Від вчинку відбуваються численні імітації, які ми потім називаємо ролями.
