Структура совісті та її роль у регуляції професійної діяльності

SovictiСовість – одна з найцікавіших категорій етики, яка виявляється у здатності відчувати свою провину та у неможливості змиритись зі скоєними власноруч помилками.

Cовість доволі позитивна якість, хоча й не дуже приємна. Адже у совістливої людини не все втрачено. Якщо вона визнає свою неправоту в якійсь ситуації, то при можливому повторному такому випадку, людина вчинить інакше.

Вмінням зануритись у власний світ, прислухатись до себе: своїх думок та відчуттів, оцінити і переосмислити свою поведінку та дії володіє лише справжня людина. Ця якість високо цінується, тому, що людина, чесна перед собою, не здатна брехати й завдавати біль іншим.

Совість – це відчуття приємне і неприємне водночас. Чому так? Людина, яка скривдила когось відчуває неприязнь до себе, сором за вчинене та відчай. Відповідною реакцією на те, що гризе всередині буде бажання вибачитись. Після прощення наступає полегшення. Інша справа, коли вибачитись занадто пізно. Ось тоді совість є відчуттям неприємним. Коли совість час від часу нагадує тобі, що могло бути по-іншому, але ти вибрав саме цей «шлях» і змінити вже нічого не можливо. Тоді щось там всередині ріже, з’їдає тебе і що з цим робити в цьому разі?

Чому надзвичайно важливо бути здатним до самоконтролю, самосвідомості та самооцінки у професійній діяльності? Відповідь є дуже простою – це відповідальність. Аби не турбувала совість, ким би не працювала людина, треба виконувати роботу якісно. Особливо це стосується тих професій, де можливий вплив на життя інших людей. Візьмемо прикладом те, що перше прийшло на думку – це лікар. По-особливому складна професія. Шалена відповідальність лягає на плечі однієї людини в халаті. Лікар повинен ні в якому разі не зашкодити ні хворому, ні собі.

Мета лікаря — врятувати або ж зберегти життя людини, не беручи до уваги її національність, соціальний статус, релігійні погляди та фінансові можливості. На жаль, в наш час останнє відіграє значиму роль і чомусь у кожного совість тут знаходиться у сплячому режимі. Але це провина, напевне, більше самого керівництва країни. Щодо лікарів, то у більшості випадках причинами пробудження совісті є незмога врятувати життя або неправильно поставлений діагноз, тому тут прості вибачення не змінять ні внутрішньої ситуації винного, ні самого становища потерпілого. І совість за цих обставин є дуже неприємним відчуттям.

Якщо вже було згадано про керівників країни, то варто зачепити це питання глибше. Тут відповідальність не за одну людину, а за цілий народ. Саме від політиків залежить доля багатьох. Власне вони і створюють умови для нашого теперішнього і майбутнього. Саме вони опираються і відштовхуються від минулого, щоб не повторити попередні помилки. І саме у політиків совість має сягати такого величезного рівня, щоб їхня діяльність могла перешкодити всім незгодам людським, подолати корупцію, хабарництво, забезпечити гідні умови для розвитку кожного, відкривати все більші можливості для людей та вивести країну на перші позиції.

На сьогоднішній день політики знаходяться на позиції зловживання та корисливості їхнього статусу. Можливо гроші мають таку фантастичну впливовість, що можуть підкупити навіть оцей внутрішній голос, який мав би сперечатись і твердити: «ні, не чини так, це не чесно, не правильно…». Тому переступаючи через людську довіру, оминаючи свої обіцянки «верхи» суспільства насолоджуються собою та своїм життям. На скільки має бути бідним внутрішній світ людини, висока егоїстичність та самозакоханість, щоб підлість керувала людиною більше, аніж совісність та чесність.

Інший приклад педагоги. Свою діяльність вони мають спрямовувати на виховання совісті в дітках і власним прикладом пояснювати, що активність совісті – це якість хорошої, доброї людини. До того ж, вчитель прикладає зусилля для формування маленької особистості. Так, звісно, важливо дати необхідні знання, допомогти збільшити інтелектуальні здібності, але виховати людину набагато складніше.

Звичайно, совість турбуватиме вчителя, якщо він не зможе впоратись зі своєю діяльністю, передати досвід і навчити правильно поводитись в тій чи іншій ситуації і ці педагогічні прогалини будуть явними. Виникає відразу питання: «А навіщо тоді батьки, якщо вся відповідальність падає на педагога?». Чудово таким діткам, в житті яких активну участь приймають батьки. Вони для них і помічники, і наставники. Але коли немає поруч батьків? От саме в таких випадках вчителі – єдині, хто може навчити дитину жити самостійно.

Навіть артисти, і ті мають опиратись на совість. По-перше, зароблені ними великі кошти мають бути справді заслуженими. Лише талановиті люди, а не тільки красиві гідні високої плати. А по-друге, виконана пісня, танець, зіграна роль мають бути з душею, все має йти від серця. А фальшивість рано чи пізно викриється, прокинеться сором, і тоді нагадає про себе і совість.

Отож, бути професіоналом означає виконувати чесно, совісно, якісно та з любов’ю свою справу. Не забувати про довіру інших та берегти її. І дозволяти діяти совісті більше до того, як щось погане буде вчинене, тобто як застерігач, а не вже після скоєного, як осуд, щоб не довелось відчувати неприємне до себе і за себе.

Отже, совість в людині проявляється у вигляді її внутрішнього голосу, який говорить їй, як вона та її поведінка виглядають в очах інших людей. Такий регулятор поведінки може під коректувати ставлення до себе та допомогти змінитись в кращий бік. Але занадто совісна людина також може зашкодити собі. Вона замикається, занижує самооцінку та набуває жалюгідного вигляду. Ніколи не варто звинувачувати себе, тому що це вигідно іншим чи ще з якоїсь причини. Необхідно мати самоповагу, бути справедливим по відношенню до себе та інших і мати невеличку гордість. Варто пам’ятати, що совість – це чисто суб’єктивне відчуття і ніхто крім тебе самого не зможе пропустити це через себе.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *