Секрети ділового етикету та засади моральної поведінки

deloТермін «етикет»  позначає  сукупність формальних норм і правил ввічливості, яка регулює людські стосунки й взаємини. Відповідно поняття «діловий етикет» позначатиме сукупність правил, що регулюють ділові стосунки між людьми, що стосуватимуться  суто професійної діяльності.

Професійна діяльність кожної людини має свої особливості, певну специфіку, напрямок. Однак завжди є зразок, приклад для наслідування. Варто визначити з яких все ж професійних та моральних якостей складається образ ідеального працівника, майстра своєї справи? В першу чергу його має вирізняти любов до своєї праці, відданість справі. Далі можна сказати про таку характеристику, як знання ділового етикету.

Власне, це поняття можна розглядати різнобічно. Етикет не прирівнюється лише до сліпого виконання формальних правил поведінки у певних ситуаціях, але й раціонального, критичного осмислення цих норм і відповідного прийняття рішення залежно від  випадку. Залежно від того, чи матимемо на увазі внутрішній (ставлення людини до правил і норм) чи зовнішній аспект (те, як людина дотримується цих правил).

Слід розпочати з зовнішнього. Етикет ділових взаємовідносин передбачає в основному лише зовнішній аспект, тобто формальність у спілкуванні і спільній діяльності загалом. До того ж  тут наголошується саме на суворому, неухильному й точному дотриманні правил. Чоловік заходить до офісу і вітається зі своїми співробітниками – прояв вихованості. Від ведення ділового листування – тут вже постає необхідність знання правильної побудови речень, звертань, зворотів, оформлення листів. Тобто, важливе дотримання чітко визначених правил і форм. Якщо при звичайному привітанні можна використати різний спектр слів, то складаючи лист до ділового партнера  — прояви творчості будуть зайвими. Ключовим для поняття «діловий етикет» є слово формальність. Вона в усьому: у привітанні,  розмові, жестах, поведінці, навіть у міміці..

Головною метою ділових стосунків є, в першу чергу, прийняття важливого рішення, досягнення згоди стосовно якогось питання, співпраці. Отже дотримання належної зовнішньої атрибутики у стосунках – це, по суті, прояв справжньої професійності. Керівник не може дозволити собі, навіть якщо в нього проблеми у сім’ї і, як наслідок, поганий настрій, підвищена тривожність, проявляти це у ділових взаєминах. Першомета – досягти результатів і тут варто забути про емоційне, особисте і про почуття та їх прояв загалом.

Звісно, можна зазначити, що будь-якій людині не слід «виливати» негативні емоції на оточуючих – будь це ділова співбесіда чи розмова з тітонькою в метро. Однак тут ми говоримо про те, що від поведінки залежатиме успіх чи навпаки неуспіх у діяльності. Тобто,  виходить, що на роботі, особливо, якщо це сфера ділових стосунків, то людина не має право на прояв власних  почуттів, а повинна поводитися лише так, як того вимагає діловий протокол і не інакше. Посміхатися, навіть тоді, коли хочеться плакати, тиснути руку, коли  найбільше бажання – вдарити в обличчя, сказати комплімент, коли варто зробити зауваження, погоджуватися з тим, що викликає лише негатив. Все заради офіційності, часом акторської доброзичливості.

Але, звісно, це відбувається не постійно, не завжди потрібно робити над собою зусилля, щоб посміхнутись, адже якщо особа обере більш лояльну лінію поведінки  і буде ставитись до всього менш критично, то для неї дотримуватись формальностей не викликає жодних труднощів. Такий собі підлеглий чи керівник — «вічний позитив і спокій».

Специфікою ділового етикету є врахування  посади, яку обіймає людина. Тобто « на рівних» у сфері ділових стосунків ти маєш право спілкуватися лише з тими, хто знаходиться на такій же «сходинці» професійного зростання що й ти або сходинкою нижче.  Взаємостосунки «керівник-підлеглий» і  «керівник-керівник» матимуть низку відмінностей. Але звісно не варто забувати все ж про моральний компонент. Отже незалежно від посади людина у діяльності й спілкуванні має бути ввічливою, стриманою , тактовною і поважати гідність й думку кожного незалежно від того чи це керівник компанії, чи звичайний службовець.

Ось тут можна підійти і до внутрішнього компоненту. Без нього зовнішній так і залишається вимушеним, натягнутим, нещирим, офіційним. Якщо людина матиме внутрішню мотивацію до того, щоб дотримуватись усіх правил професійного етикету – це буде чудово. Як подумав. Так і зробив – ідеальний випадок. Така особистість може назватись справжнім професіоналом, адже навіть якщо ти дуже добре  володієш своїм ремеслом, але не вмієш взаємодіяти і співпрацювати з іншими. По-перше, навряд чи тебе чекають перспективи на професійному поприщі, а по-друге, не матимеш права назвати себе особистістю з вірними моральними установками.

Внутрішнє прагнення ділової людини бути професійно чесним, справедливим, совісним – варте золота. Тут важливо зазначити саме про моральні цінності особистості. В наш час, досягнення мети будь-яким засобами —  стало непересічною істиною. Старатись тільки на власне благо, а не на благо суспільства – ще один чинник. Розумний егоїзм – чи так це насправді важливо? Не  будемо говорити про пережитки комунізму чи соціалізму. Мова про інше.

Коли людина прагне лише власного збагачення та ще й усіма доступними для його реалізації засобами – то яким чином це трактувати. Як чудову цілеспрямованість? Аморальність? Майстерність? Варіантів безліч, але говорити про це, як нормальний стан речей і прояв високого професіоналізму було б нечесно. Дехто обов’язково скаже про те, що це ж робота, так і слід, життя зараз таке. Але ж моральність людини повинна проявлятися в абсолютно усіх сферах її життя – робота, школа, сім’я, транспорт – будь-де. Це внутрішнє прагнення особистості, її вибір бути саме такою, досягати мети, не наступаючи   нікому «на горлянку», не ходити « по головам», а завдяки власним умінням, талантам, здібностям. І кожен робить свій вибір – підніматись по кар’єрним сходам швидко й самовпевнено та виглядати при цьому жалюгідною особою в очах соціуму. Чи все ж схаменутись і поглянути назад  — що ти лишаєш у себе за спиною. Чи є позаду негативне ставлення, презирство, ненависть, зруйновані долі? Які відчуття тебе переповнюють, коли дивишся на все те, що позаду – на вчинки і їх результати? Чи можеш після всього скоєного поглянути з щирістю й відвертістю людям у вічі?

Це вже не ділові стосунки, а тим паче не професійна діяльність – це свого роду змагання. Хто швидше виконає, хто виразніше й вміліше розповість і т.д. Подумати лише – конкуренція – не більше й не менше. Однак це поняття не передбачає ігнорування ділового етикету та й загалом загальнолюдських норм, правил. Отже, говоримо про «нездорову конкуренцію». Дехто зазначить: необхідно виживати, на одне робоче місце претендує десятеро, треба будь-що отримати посаду, виконати, задобрити керівника, випередити, схитрувати, підставити. Але життя – це не лише робота. Це родина, особистісне  зростання, хобі, діти, побут і ще багато різного. Отже якщо звикаєш вчиняти так у професійній діяльності, то чи важко буде перенести такого роду ставлення на усі сфери життя, і сім’ю в тому ж числі, хоча й побічно. А чи схоче син дізнатись про те, що батько підставляє свого колегу по роботі лише для того, щоб вислужитись перед керівництвом? Ідеальний, зразковий татусь, а приклад подає не найкращий.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити єдине і воно буде надважливим – незалежно від сфери свого життя поводьтеся так, як би хотілось, щоб поводилися з вами. Професійна діяльність може не передбачати міцної і вірної дружби, однак в ділових стосунках завжди має бути присутня повага до особистості й гідності партнера. Керуватись загальнолюдськими правилами і нормами – обов’язок кожного працівника, в якій сфері він не працював і яку б посаду не обіймав.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *