Протягом усього свого життя людина зустрічається з поняттям моралі, часто навіть не замислюючись над цим. Згадаймо лишень перші правила ввічливості, яких нас вчила мама; перші татові заборони, порушивши котрі, ми відчували страх неминучого покарання; настанови першої вчительки, не дотримавшись котрих, ми відчували сором…
Так, норми, правила, принципи та настанови з самого дитинства непомітно, але неминуче ставали частиною нашого життя, вони проникали в нас ззовні та наповнювали нас своїм змістом. Але чи можемо ми вважати наявність в нас моралі, її правил і принципів результатом проникнення в нашу свідомість? Чи можемо ми вважати мораль штучним конструктом супер его, нав’язаним соціумом? Розуміння моралі як однієї з форм духовного життя й свідомості говорить нам, що це не штучний конструкт, а невід’ємна складова людської особистості. Я – людина, і мораль – це частина мене, усвідомлюю я це чи ні.
Варто зазначити, що я жодним чином не заперечую зв’язок моралі з рефлексією. Мені здається, що глибоке усвідомлення сутності моралі лише сприяє тому, що людина більш свідомо дотримується моральної поведінки або ж навпаки більш свідомо її заперечує. Проте що ж ми вкладаємо в поняття моральної поведінки? Чи поводимося ми морально? Чи варто нам взагалі робити моральні вчинки?
Моральна поведінка спирається на моральні правила, норми і принципи, котрі є фундаментальними інституціями. В основі кожного вчинку, який ми робимо, кожного рішення, яке ми приймаємо, лежить фундаментальна дуальна опозиція “добро – зло”. Ні, я не маю на меті сказати, що все, що ми сприймаємо як “добре”, має право на життя і буде нами реалізоване. Ні, кожна людина наділена правом вибору, і може чинити також “зле”, маючи на те свої причини. Проте оскільки кожен наш вчинок, хочемо ми цього чи не хочемо, є моральним або аморальним, ми також маємо бути свідомі того, що за кожним з учинків слідують наслідки, котрі часто полярно різняться між собою.
Правила моральної поведінки, писані чи неписані, допомагають людині чинити добре і правильно, тобто якнайкраще для міжособистісної взаємодії, коли наслідками дій людини стануть позитивні результати. Так влаштоване наше життя: за дотримання правил моралі індивід соціально росте, за їх порушення він приречений на невдачу.
Інституція моралі та її реалізація через моральні правила та норми все присутня у нашому житті, починаючи з родини і закінчуючи робочим колективом.
Згадайте лишень ту установу, в якій ви працюєте? Правда ж ви хоч раз у житті вже зустрічалися з поняттм ділового етикету? Особливо, якщо ви або ваші близькі мають відношення до роботи у великій установі. У багатьох фірмах існують навіть писані устави з купою правил, рекомендацій та заборон. А про неписані норми взаємодії навіть у наших педагогічних колективах годі й казати. Так званий діловий етикет і є тою моральною поведінкою, яку ви маєте продемонструвати у взаємодії з вашими колегами, шефом, клієнтами тощо. Умовою вашого успіху або ж уникнення невдачі є дотримання норм, правил, традицій, які існують в тій установі, членом котрої ви стали, підписавшись під робочим контрактом.
Я б наважилася назвати діловий етикет провідною частиною організаційної культури, тобто зразком для уявлення та орієнтації, який розвивається протягом тривалого часу та направлений на регуляцію діяльності членів організації всередину та назовні.
Діловий етикет в основі своїй має фундаментальне усвідомлення моральності (тобто добра на відміну від зла), він ґрунтується на видимих чи невидимих нормах та стандартах, проявляючись через систему символів: стиль спілкування, вітальні ритуали, робочий одяг, традицію подарунків тощо. Таким чином, дотримуючись засад ділового етикету, ми “по-доброму” взаємодіємо з усіма, хто так чи інакше пов’язаний з нашою професійною діяльністю, за що й отримуємо винагороду натомість. Основними засадами ділового етикету, поглянувши на нього через призму моральної поведінки, на мою думку, є повага та толерантність. Лише поважаючи іншого та визнаючи його право на власну думку, у нас є шанс на гармонійну та плідну взаємодію в межах професійної діяльності. Міжособистісне спілкування на вищезазначених засадах відіграє тут чи не ключову роль.
Актульним є дотримання ділового етикету звичайно ж і в професії педагога. У взаємодії з дітьми, батьками, колегами в кожному педагогічному колективі установилися свої правила та норми. Вони стосуються і стилю спілкування, і форм привітання та прощання, й особливостей проведення занять та організації ігор, і форм обміну педагогічним досвідом, і способів вирішення конфліктних ситуацій та навіть зовнішнього вигляду вихователів.
Будучи членом суспільства, ми автоматично долучаємося до його цінностей, які проявляються через моральні норми, правила і принципи. Почавши професійну діяльність, ми приймаємо систему ще вужчих стандартів, котрі скеровані на оптимізацію наших ділових стосунків. І мені здається, що “моральним” є той діловий етикет, дотримуючись якого ви почуваєтеся комфортно. Якщо це не так, час подумати про зміну роботи.
