Світ спілкування завжди супроводжував життя людини. У зв’язку з виникненням різних понять на позначення цього слова, значення його втрачалось і багато вчених конкретно не могли визначити, що ж є насправді спілкування. Автор книги працював з 60-х років XX ст. намагаючись визначити значення спілкування для етики, естетики та інших наук, і просто для життя людини.
Первісна людина ще не мала змоги зрозуміти проблему спілкування, тому що її взаємодія була в основному з природою. Античність взагалі не розглядає взаємодію людей як спілкування, а в основному звертається увага на їх дії та поведінку. Проблеми емоційного життя людини, її духовних почуттів, її зв’язку з іншою людиною виникають частково в ХVI-XVII ст.
Люди починають замислюватися над взаємодією одне з одним, а не з природою чи Богом, і про характер цієї взаємодії.
Радянська психологія пояснювала спілкування як психологічне явище, як складний і багатогранний процес, який може виступати водночас як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як відношення людей одне до одного, і як процес їх взаємовпливу, і як процес їх співпереживання і взаємного розуміння одне одного. Таким чином, становлення людини і її розвиток можливий лише за участі інших людей, у процесі їхнього спілкування і взаємодії.
Існує ще такий термін як «комунікація», що трактує спілкування як буквальну участь у спілкуванні двох або більше людей. Спілкуючись, люди створюють цілісну єдність. В тій мірі, як вони погоджуються, говорять, що вони однієї думки або розуміють один одного. Тому будь-яку групу людей, спільноту, культуру можна назвати як «людей в стані комунікації». Комунікація – це система організації спілкування за допомогою знаків, символів, міміки і жестів.
К. Маркс стверджував, що вихідним положенням у розумінні реальних зв’язків між людьми має бути не визнання природного потягу, а надприродна – суспільна – необхідність, що виникає у процесі спільної трудової діяльності, в якій один член колективу виявлявся необхідним іншому. Таким чином, кожна людина розуміє, що вона потрібна іншій для спілкування, особливо це проявляється у відносинах чоловіка і жінки. Оскільки між ними можливе виникнення найвищого ступеня духовного спілкування людей – почуття любові і симпатії.
Спілкування – одна з трьох основних форм діяльності людини, яку визначили такі психологи як Л.С. Виготський, Б. Г. Ананьєв, А.Н. Леонтьєв. Це однин з найперших видів діяльності, яким оволодіває людина в процесі онтогенезу. Л.С. Виготський взагалі вважає, що спілкування – це гра, в процесі якої люди виконують певні ролі з метою досягнення власних цілей.
Ким же виступає людина у спілкуванні: суб’єктом чи об’єктом? У процесі спілкування людина може виступати як суб’єктом так і об’єктом. В залежності від того, хто має більший рівень активності під час взаємодії, той виступає суб’єктом, хто менший – об’єктом, тому що завжди існує певний рівень активності і пасивності людей. Проте існує і реактивність, що виражає здатність деяких об’єктів, які не володіють здатністю до самостійних, ініціативних дій, все таки реагувати на зовнішні дії, відповідати на їх тим чи іншим чином. Реактивність є адаптивною пристосованістю організму.
Нормальна взаємодія відбувається між двома суб’єктами. Якщо існує об’єкт діяльності суб’єкта, то він постає як предмет додатку активності, який допускає і терпить, щоб з ним подібним чином поводились – змінювали, пізнавали, оцінювали, тобто маніпулювали. Якщо ж взаємодіють два суб’єкта, то спілкування відбувається на однаковому рівні, суб’єкти обмінюються інформацією і зберігають свою унікальність. Дружба є специфічною формою зв’язку унікальних суб’єктів; навіть якщо у людини багато друзів, все одно кожен є єдиним, неповторним і незамінним, таким же і спілкування з ними. Для зберігання унікальності важливо застосовувати індивідуальний підхід, який широко відомий в педагогіці.
Суб’єктом у спілкуванні може бути особистість; певна група людей, об’єднана спільними мотивами, в якій панує колективна думка і здорова атмосфера вільного обміну думками; соціум, в якому є єдина свідомість і самосвідомість; суспільство або людство, яке вважає себе єдиним цілим.
Якщо спілкування розуміти як систему міжособистісних відносин, то вони є безпосередніми, прямими, контактними. У процесі таких відносин виникають такі психологічні механізми як співпереживання, співчуття, співучасть, взаєморозуміння. Головним у спілкуванні все таки є почуття, тому що саме вони визначають, що одна людина значить для іншої. Людські почуття засновані на емпатії – здатності до співпереживання та співчуття, бо людина, яка нездатна до емпатії розглядається як фізичний об’єкт.
Формою міжособистісних відносин є любов. Її по-різному трактували різні філософи: З. Фрейд зводить любов до бісексуального потягу однієї людини до іншої і позбавляє її соціокультурної функції; А.С. Макаренко спростовує цю думку і стверджує, що сили любові можна взяти лише з досвіду нестатевої людської симпатії; С. Л. Рубінштейн трактував любов як специфічний унікальний психічний механізм, відмінний від інших емоцій: любов – це визнання іншого та важливості його існування серед інших. У якості безпосереднього духовного зв’язку людини з людиною як суб’єкта з суб’єктом любов є духовною потребою людини.
Метою спілкування є досягнення спільності або підвищення її рівня загальними зусиллями суб’єктів при збережені унікальності кожного. Досягнення цієї мети в педагогіці чітко простежується. Дитина з самого народження потребує спілкування з дорослим, що виявляється в її поведінці, позах, міміці. Дорослий, у свою чергу, повинен дати все необхідне для її подальшого розвитку і формування. У процесі організації колективної діяльності дітей дуже багато залежить від організатора, керівника, більш освіченого учасника діяльності, який передає своє відношення до неї, заряджає нею, практично долучає до своїх цінностей – моральних, естетичних, громадянських, які потім стають спільними. Так відбувається процес виховання, де основна роль відводиться педагогові, який повинен володіти чуйністю, любов’ю до дітей, вмінням знайти індивідуальний підхід до дитини для збереження її унікальності.
Одним з аспектів виховання певних якостей є виховання за допомогою культури. Багатство культури допомагає сформувати те, чого не можливо передати словами, лише за допомогою емоцій. Під час споглядання картин, гри акторів в театрі, читання творів, людина вступає в діалог з автором творіння, переживає такі ж емоції, намагається зрозуміти його, в результаті чого і формуються відповідні риси характеру.
Отже, людське спілкування – це зв’язок суб’єкта з суб’єктом.
Протягом свого життя людина має не тільки думати про себе, задовольняти свої власні потреби для самореалізації, самоутвердження, самовираження, а й для інших людей, і тільки у взаємозв’язку з іншими, в єдності з іншими, у суспільстві людей людина стає справжньою людиною. Спілкуватися означає залишатися в пам’яті інших людей, віддавати себе всім і кожному, творити цінності культури, які є всезагальними, передавати людям краще, що в тобі є – знання, уміння, ідеї. Кожна людина хоче, щоб її слухали, допомагали , розуміли і любили, а отже, вона потребує спілкування.
