Етична культура ісламу являється досить різноманітною та цікавою, як всі основні вчення арабо-мусульманської етики походять з того самого джерела — Корану. У той час як у Східній етиці були періоди, коли вона розвивалася під впливом учення Платона, Аристотеля, та представників різних шкіл. Людина є намісником Аллаха на землі, весь світ був створений для блага людини, він повинен будувати життя в своїх власних інтересах, а не завдавати шкоди природі та тварині.
Етичні норми не дозволяють мусульманам бездумно знищувати ворожі будівлі, навіть під час війни, тому що руйнування шкідливо для всього живого на Землі.
Страждання мусульман негативні. Згідно ісламської філософії, як правило, не є прийнятним. Скромність і смиренність в ісламі крайність.
Найвища якість для мусульманина є великодушність, справедливість, благочестя.
Лицемірство є невідповідність між внутрішніми переконаннями і зовнішньою поведінкою. Це якість піддається різким засудженням.
Загалом, мусульманська етика вважає що треба відноситься до людини як до божественного творіння, в природу якої включені функції Творця.
Поняття мусульманської етики
Для культури ісламу, немає ніякого поділу між світським і релігійним, вона розвивалася в середні віки в християнській цивілізації. Таким чином, визначення «мусульманська етика» не варто розглядати як синонім «релігійної етики», які можна виділити з «нерелігійних» културах. Друга частина мусульманської етики має в собі адміністративні, фінансові, кримінальні та інші види правил. Таким чином, мусульманські етичні погляди розглядаються не тільки в сфері відносин людини і Бога, а й в людська поведінка та життя.
Мусульманська етика -це етичні теорії ісламського походження, що були залучені до мусульманської етики, як його органічного елемента.
Відмінність мусульманської етики та етики у мусульманському суспільстві визначає координати, які дозволяють локалізувати феномени уваги в інших термінах, які зазвичай використовуються в етичній та філософській літературі.
Оригінальність Корану є те, що Мухаммед кординально не створював моральне вчення. Етика, на думку експерта у сфері моралі Гусейнова, ніби розчиняються в своєму світі: теоретична частина, збігається з вірою в підзаконні акти. Тим не менше, відсутність етики в звичайному європейському сенсі цього слова не означає відсутність етики в Корані в цілому. Всі правила, які включені до Декалогу і Нагірної проповіді, встановлює сутність того, що називається природною моральностю, також представлені в Корані. Це й зрозуміло, бо Коран підтримує традицій іудаїзму і християнства.
Розглянемо, наприклад, знущання. Кораном визначають справедливість норми рівної відплати, безпосередньо звертаючись до Моїсеєва закону. В цьому випадку, Мухаммад не тільки передбачає покарання за вбивство, але приймає його як правова реальність. Він закликає до заміни відплати на фінансову винагороду, враховуючи, що така заміна угодна Богу.
Гусейнов бачить етичну оригінальність Корану, в моральних нормих і в їх недиференційованому об’єднані з різними видами регулювання міжособистісних відносин, релігійних ритуалах, і правових нормах. Мораль Корану не організована в певному коді. Там немає жодного правила (наприклад, заборона на споживання свинини або вина), існують правила, які врегульовують відносини в деяких областях (шлюб та ін.), є поняття, узагальнючі конкретні і моральніі віідносини (справедливіість , доброта, совісність, благородство і ін.), але є термін, відповідний концепції етики (або моралі).
Таким чином, відповідно до Гусейнова, етика Корану є спеціальна лінія моралі. При цьому конкретні етичні стандарти. Це особливо стурбовано тим, як і що робити, у кожнй сферіі житя, кожного дня.
Сьогодні важко інтерпретувати в термінах моральної вимоги поширити іслам мечем «та ідеї» джихаду «, чи» джихаду «-. Священна війна проти не віруючих. Хоч м’яка форма, Гусейнов не кажучи про це прямо, формулює можливі пояснення: «Мухаммед не є Христос, він не має заповідей любові до ворогів. Мусульман вірять, що Коран був даний Мухаммеду Аллахом.
Формування етики і правово-релігійних думок (фіїкх) в ісламі був покликаний для життя одного і того ж культурного середовища. Переміщення (hi?dzhra) Мохаммеда і партнерів з Меки до Медіни в 622 році стали переломними моментами. Мусульманська громада так формується (u?mma), і ця подія є настільки значною, що вона приймає від нього розраховування мусульманської епохи. З цього моменту вона вдосконалена системою влади, концепція ісламу, яка склалася із 2х компонентів: божественної і людської. Згідно ісламському зору, Коран — це вічне Слово Боже, яке як таке є воля Божа безпосередньо. Але в реальному житті, принаймні, не менш важливим є авторитет Мухаммада в якості глави. Церква: до нього шукала вирішення будь-яких складних питань, і дій.
Смерть Мухаммада і ріст арабської держави, докорінно змінило ситуацію. Треба, щоб хтось зайняв місце людської влади, стоячи поряд з авторитетом Божого Слова. Ця проблема вирішилась сунітами і шиїтами.
