Одним із загальних понять категорії етики та моралі є «добро». Спосіб розуміння, тлумачення та аргументації добра і зла суттєво впливає на інші категорії в етиці і всю концепцію етичних вчень у цілому, адже категорії є основними та фундаментальними. В них виражається особливість моралі, адже за допомогою категорій «добро» та «зло» наголошується, виокремлюється моральне явище. Тобто моральне ставлення однієї людини до поведінки та почуттів інших людей, а також їх ставлення до навколишнього середовища.

Категоріальний зміст «добра» співставляють іноді із сутністю моралі в загалом, хоч деякі вчені розглядають добро як позитивно-моральне начало, а зло – як негативне моральне начало. Добро є вищою людською цінністю, залученість до якого людське життя наповнює змістом та сенсом.

Людина постійно вникає до різновиду категорій «добра» та «зла», тому що без проникнення та співвіднесення з цими категоріями, громадська думка і свідомість не буде критерієм та джерелом вимог моралі. Для того, щоб наважитись на реалізацію добра, потрібно знати, яким воно є насправді. В протилежному випадку будь-які спроби здійснити це, будуть всього лиш механічною дією. Такі уявлення про зло і добро призводили в історії до жахливих наслідків.

Тому виявлення сутності і природи походження добра і зла є значущим, визначним та досить важливим ділом. З розвитком етики, як науки, сформувалися різні точки зору щодо проблеми змісту добра та зла. Їх як правило поділяють на дві основні групи: моральний релятивізм та моральний абсолютизм.

В поглядах релятивістської концепції поняттям моралі надається відносне та умовне значення, що спричинює суб’єктивність в поясненні моральних суджень та понять.
Релятивісти бачать тільки те, що моральні уявлення і поняття окремих народів, людей чи соціальних груп, будучи у взаємозв’язку з потребами , уподобаннями й інтересами, мають істотні відмінності та залежні від місця, часу і життєвих ситуацій. На їхню думку зла в світі не існує.

Помилка релятивізму полягає в небажанні або ж нездатності розкривати вселюдське, абсолютне в моралі та її тенденції розвитку.
Представники абсолютистської концепції надають статусу буття добру та говорять, що зло є чимось негативним, це те, що протистоїть та спотворює буття. Зло та добро протиставляють, наголошують на тому, що добро при будь-яких умовах не може перейти у зло, і навпаки. Ці дві категорії розглядають як істинні, незмінні.

Добро часто співставляли з духовним зародженням, а зло в свою чергу – з тілесним та матеріальним. Душа має божественне начало, а тіло блокує душу різними пристрастями. Тіло має потяг до собі подібного – напоїв, їжі, грошей (матеріальних надбань), а душа – до нематеріальних цінностей (істини, ідей). Пізнання при цьому постає, як шлях до моральних чеснот і протистоїть наживі та насолоді, порочному і хибному шляху.

Сократ стверджував, що мудрість — це головна доброчесність, а моральним головним недоліком є незнання. Мудрість і невігластво є несумісними. Проте людська моральність залежить також від ступеня причетності до соціальної системи зв’язків. Тому ігнорування чи недооцінка погляду моралі,є суттєвим недоліком в даній концепції.

Добро варто розглядати як перебіг процесу, якому притаманні стадії розвитку, такі як: ідея добра; доброзичливість як стан самосвідомості особистості; як спосіб людського буття (доброчесність); духовна та матеріальна культура людей, в якій накопичується потенціал доброти (культура людини). Оскільки мораль є все проникною, то добро є не чітко окреслене в часі та просторі. Зате його можна віднайти (виявити). Добро можна пізнати завдяки громадським думкам. Але за однієї умови, що індивід не буде беззастережно та безумовно довірять громадським думкам, хоча і змушений прислухатися до них.

Французький мислитель Жан-Поль Сартр (1905-1980 рр.) говорив так: « Людина – спочатку з’являється у світі, існує і лише після цього визначається», себто набуває сутності. Вона «є лише такою, якою робить себе сама». Створюючи сутність свою, людина опирається на культуру світу, особливо на ідею добра людей. Проте ідея надходить їй не в адекватній формі, тому є психологічно і логічно недостовірною. Це зумовлено тим, що вимоги моралі адресують індивіду в формі оцінки (суджень). Наприклад: говори тільки правду, бо вона є добром, егоїстом не будь, тому що — це зло. Оскільки поняття про «добро» та «зло» в буденності не є визначеними, то моральні припущення не є психологічно надійними та правдивими.

Образ Прометея найчіткіше виражає ідею добра в психологічних аспектах. Однак головною умовою осяяння є те, що силу та енергію добра можна відчути та пережити насправді. Але важливим є той факт, що силу та енергію добра можна відчути, лише творячи його самим. Демокріт говорив: « Що коли б дітей не примушували працювати, то вони б не знали ні музики, ні грамоти». Людині необхідно виробляти звичку в собі творити добро, в протилежному разі таємниця ідей добра лишиться незбагненою. Тому для осягнення таємниць добра необхідне практичне приєднання до процесу творення добра.

Важливим є те, який характер має зло і яку роль відіграє деструктивну чи конструктивну. Френсіс Бекон казав: «Не існує того, хто б коїв зло заради зла, але всі його творять заради задоволення або вигоди, честі чи чогось подібного.»

Отже, сутність добра та зла зумовлено ідеалом етичної досконалості: добром є те, що приближує нас до ідеалу, зло – це те, від нього віддаляє.