В мислителів ХVII ст. була основною установкою було виведення моралі з самої природи, через що її часто зводили до природничо-наукового знання. Намагання надати етиці строгої наукової теорії, використовуючи методики фізики та математики, було характерно для етичних мислителів Спінози, Декарта, Гобса та інших.
Основна його праця «Етика» що є працею щодо субстанцій. Основоположним в його працях виступає теза щодо сутності людини.
Проблема індивідуального та загального набуває яскраво виражене гносеологічне забарвлення, а добро і зло пояснюється в контексті утилітаризму. Найважливішим в розумінні його етики були твердження щодо тіла людини як суб’єкту душі, взаємодію ідей та речей, про трьох варіантів пізнання. Спіноза уявляє людину на грані реальності, кожний із нас прагне не тільки зберегти своє буття, але й збільшити його шляхом розширення своєї влади.
«Етика» Спінози — оригінальний твір . Твір розділено по теоремам, визначенням, доказам, поясненням, наслідкам. Твір «Етика» охоплює не лише етику в звичному її розумінні, але й всю його філософію.
Спіноза вважав що перед тим як звернутися до вищої цілі — пізнання своєї природи, людині потрібно обрати правильний спосіб життя. Він вважав що важливим серед існування людей є хоробрість великодушність. Спіноза прагнув до самозбереження, те що закладено з народженя для індивіда, яке пояснюється тим як людина розуміє зло та добро. Добро та зло не є об’єктивними та самостійними цінностями. В «Етиці» трапляються різні висловлювання які стосуються добра та зла.
З приводу волі та рабства Спіноза зазначав що рабство людини заключається в нездібності керувати емоціями та приймати рішення в відповідності зі своїм розумом, а воля в користуванні тільки своїм розумом, що є проявом природної реакції.
Рене Декарт ( 1596-1650 ) — філософ, якого вважають основоположником науки філософії Нового часу. Він радикальний реформатор методології науки, показав необмежені можливості розуму. Його новаторство в методології вплинуло на весь розвиток моральної філософії. У нього визначають такі найважливіші твори: «Роздум про метод» , «Пристрасті душі».
Декарт будує свою антропологію як анатомію рухів людського тіла. Він вважав, що життя тіла може бути описана на базі фізичних законів. Людина це лише фізична субстанція, за якою можливо спостерігати та розуміти. Декарт вважав пристрасті нормальною природою людини, практично автономною від мислиневих зусиль душі. Пристрасті можливо описати шляхом фізико-фізіологічного механізму.
Декарт до пристрасті відносив весь рух людського життя, виключаючи лише «думки», адже вони належать душі.
Бажання це автономні дії душі, котрі залежать від волі. Декарт зображує тілесне людське існування як рух пристрасті.
Ця модель має механічний характер, на думку Декарта, саме вона претендує на повноцінне описання. Він вважає, що основна причина пристрасті є дія предметів на відчуття. для людини вона має різне значення, або збуджує пристрасті, кількість яких велика, або утворює шість первинних пристрастей. Серед яких виділив: здивування, любов, бажання, ненависть, печаль та радість.
Декарт не брав на себе ролі моралізатора, а вважався незалежним спостережником. Етична позиція мислителя знаходиться в основній процедурі, яку він розробляв у своїй концепції — процедура cogito.
Гуго Гроцій (1583-1645) філософ, який є засновником міжнародного права. Він розробив багато різних трактатів, серед яких багато юридичних та релігійних розроблених на основі матеріалу різнобічної літератури. Найбільшу популярність приніс трактат «щодо війни та миру». Цей трактат став основою європейського міжнародного права. Саме Гроцій являється засновником Новоєвропейської школи права, яка вплинула на розвиток моральної філософії.
Свої вчення він розвиває не залежно від релігійної доктрини, засновуючи його на розумі.
Гроцій розвиває свої роздуми в трьох напрямах. Одне з основних джерел його роздуму — традиція природного права. В розумінні природного права він спирається на античну традицію, й душу від Арістотеля та Піфагора. Обґрунтування цієї традиції є вірним, де принципи людей виходять з характеристики людини як тварини, яка має змогу керуватись думками, своїм розумом та бути здатним до пізнання. Гроцій розуміє право як соціальний інститут, що забезпечує дотримання справедливості і суверенність особистості.
Гроцій розділяє таку точку зору, що природне право, закон християн та закон Моїсея, вони всі дані Богом.
Гуго Гроцій виступав проти теорії про божественне виникнення держави, моральних і правових норм. Гроцій вважав, що первинні суспільні відносини, втрачені саме з деяких причин порядку моральності. Втрата любові і справедливості між людьми зірвали рівність у виробництві і споживанні, саме це призвело до майнової нерівності. За ради приборкання заворушень та пристрастей шляхом добровільної і свідомої угоди люди об’єднуються в державу для користування загальної вигоди і закону.
Право виникає з прагненням людей до спілкування в мирі, воно побудоване на людських основах розуму. Порушення правил мирного життя призводить до сутичок, громадських протистоянь, людської ворожості, до зникнення справедливості, що призводить до агресій, війн.
Отже, Гроцій робить двоякий етичний синтез. Він з’єднує з етикою миролюбство та милосердя. Гроцій виводить моральну філософію за рамки теології.
