Етичні цінності – це перш за все взаємовідносини з іншими людьми. У кожної людини свої етичні цінності, деякі люди живуть тільки заради себе. Не вірять в добро, в Бога. Шукають лише вигоду для того щоб задовольнити свої бажання.
У моїй уяві етичні цінності, якими вони повинні бути у кожної людини, постають так: як не можна жити без води, без повітря людина не може жити без вищих матерій своєї уяви. У кожної людини є свої уподобання.
Коли ми всі дихаємо одним повітрям, то цінності етики у нас різні, а саме взаємодія з іншими людьми. Уміння розпізнавати добро і зло, віра в Бога, допомога людям менш захищених категорій, життєві тілесні втіхи, які часом для багатьох стають сенсом життя. Створити для себе сенс життя, тільки для тілесних благ, це нерозумно!
Все повинно бути в міру. Цінність етики людини повинна полягати в користі свого життя. Не можна прожити вік заради задоволення своєї душі і тіла. Треба внести хоча б якусь частину свого життя для підняття свого статусу. Звичайно, не ставити себе вище всіх, а показати себе так, щоб інша людина зрозуміла, що їй хочуть добра. Не треба старатися допомагати одному так, щоб від цього хтось другий постраждав.
Все повинно бути в міру. Також не треба приносити себе в жертву. « От який я хороший, нехай комусь буде добре, а я обійдуся», це невірне мислення. Кожна людина це особистість, яка повинна мати свої матеріальні цінності, бути етично та естетично розвинена.
Вдаватися до фанатичного вірування в Бога чи приклонятися перед своїм уявним ідолом також не треба, підносити себе вище над іншими і вдаватись якійсь славі, гнатися за удачею з шаленим темпом, не варто! Це аж ніяк не може показати людину етично розвиненою. Є люди в яких бачення етичних цінностей не вірні, вони можуть пожертвувати багато чим аби комусь і щось довести. Людину не красить те, що вона зробила, а красить її результат зробленої роботи. Якщо заради когось постраждаєш сам користі від того мало. Потрібно дуже добре замислитися, перед тим, як приймати якісь важливі в своєму житті рішення, це і буде твоя етична обізнаність і цінність.
Вислови Артура Шопенгауера: «Кожному із нас доступна наступна втіха: смерть така ж природна, як і життя, а там, що буде, — це ми побачимо» та Григорія Сковороди «Любити людство набагато легше, ніж зробити добро рідній матері» змушують замислитися про цінності в нашому житті.
Чомусь існує таке поняття, що віддаватися роботі та допомагати комусь набагато важливіше, ніж приділити увагу рідній людині. Чому рідні завжди дратують? Зустріла подругу пожалілася як тяжко жити, скільки роботи, біганини, все на одних плечах. Прийдеш з роботи зморений, замучений, забіганий, а тут старенька мама де не візьмись — водички попросила, і почалося, замість того щоб подати спокійно кружку води, вона бідолашна наслухалась такого, що й пити перехотіла. Чому етично обізнана донька причиняє стільки болі бідній рідній матері? коли буквально 2 години назад вона люб’язно допомагала чужим людям з вірою в те, що робить добру справу. Пишаючись тим, що вона добра людина зі своїми етичними цінностями.
Звичайно, допомагати чужим набагато легше. Допоміг, засміявся, сказав добре слово і у відповідь почув подяку. Похвалу та вознісся у своїх очах. Забуваючи про етику, про естетику і взагалі про свій борг, обов’язок перед своїми батьками. А що мати, кожного дня одне й теж саме, подай допоможи.
Але майже жоден із нас не задумується над тим що і на нього чекає в майбутньому таке ж саме відношення до себе від своїх дітей та онуків. Бо поки ми молоді та здорові нас не турбує майбутнє, ми про нього просто не замислюємось, але хтось із мудреців сказав : «Якою міркою міряєш ти, такою й тобі відміряють». Про це потрібно завжди пам’ятати і навчитися любити своїх близьких та рідних людей, бо як сказано в Біблії «Возлюби матір і батька свого».
Кожному із нас доступна земна втіха, все що створила природа на землі, все доступне людині. Чи має людина якісь цінності, чи ні – все одно вона живе, часто не задумуючись над тим, що і як вона робить.
Ось так проживаючи все своє життя, не задумуючи, що його кінець недалеко і смерть така ж природна, як і життя, але її ніхто ніколи не чекає. Відходиш у вічність зі страхом, бо що там на тебе чекає ніхто ніколи не знає, від цього і з’являється страх. І що там ніхто не скаже, але це ми мабуть побачимо.
